Запобігання торгівлі людьми: інформаційно-методичні матеріали

Горват Л.П., Литвиненко О.С., Сурніна Т.М., Шкутько Г.Г. Запобігання торгівлі людьми: інформаційно-методичні матеріали. - Луганськ: Управління у справах сім`ї, молоді та спорту Луганської обласної державної адміністрації, ОКУ «Луганський обласний центр роботи з жінками», 2009.

 

Збірка містить нормативно-правові акти з питань, які стосуються попередження торгівлі людьми. Розкриває систему соціальної профілактики торгівлі людьми. Дає визначення сутності поняття соціальної профілактики торгівлі людьми, розкрито її види, форми та методи. Проаналізовані явища торгівлі людьми на сучасному етапі розвитку українського суспільства, його причини, масштаби, тенденції розвитку, засоби протидії, визначено систему суб'єктів соціальної профілактики торгівлі людьми. Розкриваються основні форми первинної, вторинної і третинної профілактики торгівлі людьми та роль органів державної влади й неурядових організацій, які задіяні у виконанні Державної програми протидії торгівлі людьми на період до 2010 року.

ЗМІСТ

ПЕРЕДМОВА

РОЗДІЛ 1. ТОРГІВЛЯ ЛЮДЬМИ: ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ, СИТУАЦІЯ НА НАЦІОНАЛЬНОМУ РІВНІ
1.1. Визначення поняття

1.2. «Торгівля людьми» та «торгівля жінками»: співвідношення термінів 
1.3. Торгівля дітьми, комерційна сексуальна експлуатація дітей, використання найгірших форм дитячої праці 
1.4. Історичний аспект проблеми
1.5. Причини виникнення цього явища в Україні
1.6. Шляхи потрапляння українських громадян до тенет торгівців людьми 
1.7. Концептуальні засади державної політики України у сфері протидії торгівлі людьми

РОЗДІЛ 2. КОНЦЕПЦІЯ СОЦІАЛЬНОЇ ПРОФІЛАКТИКИ ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ
2.1. Поняття про соціальну профілактику торгівлі людьми
2.2. Доцільність соціальної профілактики з попередження торгівлі людьми серед населення 
2.3. Мета, завдання і принципи соціальної роботи з попередження торгівлі людьми 
2.4. Форми соціальної профілактики з попередження торгівлі людьми
2.5. «Гаряча лінія» як форма надання соціальної допомоги постраждалим від торгівлі людьми 
2.6. Надання допомоги потерпілим від торгівлі людьми

РОЗДІЛ 3. МЕХАНІЗМИ КООРДИНАЦІЇ ТА СПІВПРАЦІ У НАПРЯМІ ПРОТИДІЇ ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ
3.1. Координація реалізації Комплексної програми протидії торгівлі людьми 
3.2. Роль органів державної влади у здійсненні соціальної профілактики торгівлі людьми
3.3. Роль неурядових організацій у здійсненні соціальної профілактики торгівлі людьми

ДОДАТКИ

Конвенція Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності ООН, 2000 рік)

Закон України «Про ратифікацію Конвенції Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності та протоколів, що її доповнюють»

Протокол про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї, що доповнює Конвенцію Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності

Закон України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо вдосконалення відповідальності за торгівлю людьми та втягнення в заняття проституцією»

Постанова Кабінету Міністрів України від 7 березня 2007 № 410 «Про затвердження Державної програми протидії торгівлі людьми на період до 2010 року»

Обласна програма протидії торгівлі людьми на період до 2010 року (рішення обласної ради від 21.03.2008 № 1/25)

ЛІТЕРАТУРА

 

 

 

 

Передмова

З розвитком правової соціальної держави особливо актуалізуються питання захисту прав та свобод всіх громадян. Відповідно до Конституції України «людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю», і головний обов'язок держави - утвердження та забезпечення прав і свобод людини (стаття 3). Тому торгівля людьми є грубим їх порушенням і розглядається на міжнародному рівні як злочин, що карається законом.
Торгівля людьми може здійснюватися як у міжнародних масштабах, так і в межах однієї країни. Європа зазнала особливо серйозних проблем у цьому плані після розпаду Радянського Союзу і різкого падіння рівня життя в країнах, які до нього входили. Соціально-економічна Криза, необізнаність переважної більшості населення з правових питань, корисливість та безпринципність злочинців, попит на так звані «послуги приватного характеру» - далеко неповний перелік чинників, які створюють сприятливі умови для процвітання цього виду злочину проти особистості на пострадянському просторі.
Поширенню зазначеного явища сприяють також такі чинники, як підвищення мобільності населення, трудова міграція, зростання безробіття серед жінок, збільшення доступу населення до мережі Інтернету, який практично не контролюється, з точки зору закону, і нерідко використовується з корисливою і навіть злочинною метою.
Механізм торгівлі включає вербування, викрадення, перевезення, переховування, передачу із рук у руки, продаж або купівлю людей за допомогою різних способів примусу, застосування сили, обману або шахрайства з метою перетворення їх у рабів або поставлення в наближені до рабства умови, примус до проституції, домашнього рабства, підневіль¬ної праці або втягнення у боргову кабалу.
З торгівлею людьми як злочином міжнародного характеру світова спільнота намагається боротися вже давно. Але, незважаючи на увагу міжнародних організацій до зазначеної проблеми, торгівля людьми, примусова проституція та торгівля людськими органами останніми роками набули поширення як види незаконного бізнесу. Це явище можна назвати "товаризацією особистості". Воно є, в першу чергу, наслідком відсутності відповідного правового і соціального захисту людини. Індустрія торгівлі живим товаром розвивається надзвичайно стрімкими темпами, являючи собою найбільш прибутковий кримінальний бізнес у світі. Прибутки від нього сягають астрономічних розмірів, щорічно приносячи кримінальним угрупованням мільярди доларів. Нині торгівля жінками й дітьми вважається третім за величиною джерелом доходів організованої злочинності, поступаючись лише наркотикам і зброї .
Проблема боротьби з торгівлею людьми є багатоплановою і вимагає зусиль як кожної з країн, яких стосується ця проблема (країн-постачальниць, транзитних країн та приймаючих країн), так і в цілому міжнародної спільноти.
Це видання коротко окреслює суть проблеми і визначає шляхи боротьби з торгівлею людьми на національному рівні.
РОЗДІЛ 1. ТОРГІВЛЯ ЛЮДЬМИ: ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ, СИТУАЦІЯ НА НАЦІОНАЛЬНОМУ РІВНІ

1.1. Визначення поняття
Торгівля людьми визначається як «всі дії та відповідні наміри, пов'язані із вербуванням, транспортуванням в межах однієї країни або за її межами, купівлею, продажем, переміщенням, передачею з рук в руки або утриманням осіб:
а) залучених до використання обманним шляхом, змушуванням (включаючи використання або погрози насильства чи зловживання службовим становищем) або борговою залежністю (кабалою);
b) з метою утримання цієї особи, незалежно від того, оплачується її праця чи ні, в підневільному стані (домашньому, сексуальному або репродуктивному), в примусовій праці або в умовах, тотожних рабству» .
В коментарях до визначення торгівлі людьми роз'яснюється, що процес торгівлі може включати особу або групу осіб, починаючи з вербувальника і закінчуючи останньою особою, яка купує або отримує жертву (як-от власник секс-магазину). Це може бути особа, яка утримує людину в умовах рабства або застосовує по відношенню до неї методи, тотожні рабству, примусову або кріпацьку працю, наприклад, примусове використання в легкій, сільськогосподарській, риболовній галузях, секс-індустрії або в жебракуванні, в роботі служницею або в примусовому шлюбі, де жінок утримують як віртуальних ув'язнених. Постійно зґвалтовані "чоловіками", вони часто використовуються для примусової вагітності, з метою забезпечення "чоловіків" дітьми. Визначення торгівлі не вимагає перетину державних кордонів. Велика кількість випадків сучасної торгівлі відбувається під час переміщення людей з одного регіону до іншого в межах однієї країни. І такі потерпілі страждають від насильства не менше від тих, яким доводиться перетинати кордон.
Основними елементами в акті торгівлі є:
- ошукування;
- насильство;
- боргова кабала;
- експлуатація заради корисливої мети, для якої обман, насильство або боргова кабала використовуються.
Як правило, ошукування полягає в дезінформації щодо умов праці або характеру роботи, яка буде виконуватися .

1.2. «Торгівля людьми» та «торгівля жінками»: співвідношення термінів
Питання коректної термінології є дуже важливими при опису соціальних явищ та формулюванні положень правових документів. Дискусії щодо використання юридичних термінів «торгівля жінками» чи «торгівля людьми» (в англійському варіанті «trafficking in women» та «trafficking in person») дуже активно ведуться зараз на рівні Організації Об'єднаних Націй у зв'язку з роботою над створенням нової Конвенції по боротьбі з транснаціональною злочинністю та двох додаткових протоколів до неї - по боротьбі з торгівлею людьми, по боротьбі з контрабандою людьми та щодо проблем нелегальної міграції.
Якщо подивитися на більшість документів, публікацій, виступів по проблемі, то ми побачимо, що найчастіше використовується поняття «торгівля жінками». Більш того, говорячи про торгівлю людьми, абсолютна більшість користувачів цього терміна веде мову про торгівлю жінками для використання в проституції, порнобізнесі, сексуальній сфері тощо. Такий підхід закріплено в багатьох міжнародних документах, в тому числі і сучасних, наприклад Гаазькій міністерській декларації європейських рекомендацій щодо ефективних заходів по запобіганню та боротьбі з торгівлею жінками з метою сексуальної експлуатації , яка була прийнята на міністерській конференції країн Європейського Союзу в квітні 1997 року.
Для виправдання такої ситуації існує велика кількість чинників. Назвемо деякі з них. Справа в тому, що історично увага міжнародного співтовариства була привернута до найбільш поширеного явища в різних куточках світу, а саме торгівлі жінками з метою примусового використання в проституції як одного з найбільш прибуткових видів бізнесу, що за даними ООН стоїть на третьому місці після таких видів кримінальних злочинів, як торгівля зброєю та наркотиками.
Свою діяльність на запобігання такому явищу спрямовують міжнародні та неурядові організації, уряди багатьох держав світу. І, оскільки вони були ініціаторами прийняття багатьох документів та проведення практичних заходів, виникло своєрідне коло: відповідаючи на найбільш нагальні потреби дня, вони привертали увагу тільки до частини проблеми торгівлі людьми, а саме торгівлі жінками з метою використання в примусовій проституції. Таким чином, створювалось враження, що саме торгівля жінками з метою використання в примусовій проституції покриває собою весь феномен торгівлі людьми. Таке сприйняття проблеми стало досить стійким і продовжувало закріплюватися в міжнародних документах, національному законодавстві багатьох країн світу, в програмах запобігання тощо.
Така ситуація характерна і для України. На сучасному етапі для України та інших країн Центральної і Східної Європи найбільш поширеним є використання жінок у легальному та нелегальному сексуальному бізнесі розвинутих країн.
Поняття «торгівля людьми» охоплює більш широке коло соціальних явищ. Об'єктами цього злочину можуть бути будь-які особи незалежно від статі та віку: чоловіки - з метою понадексплуатації, діти - з метою використання у жебрацтві, будь-які особи - для ви¬лучення та трансплантації органів.
Складовою частиною злочину «торгівля людьми» є торгівля жінками.
Метою торгівлі жінками можуть бути:
- примусовий шлюб;
- примусова праця;
- сервітюд ;
- насильницьке використання в домашньому господарстві;
- насильницьке використання в промисловому або сільськогоспо¬дарському секторах;
- народження дитини примусово або на замовлення;
- використання в легальному та нелегальному сексуальному бізнесі.
Зведення феномена торгівлі людьми до торгівлі жінками характерно для Конвенції ООН «Про боротьбу з торгівлею людьми та експлуатацією проституції третіми особами», яка була прийнята у 1949 році .
Варто зауважити, що проституція та торгівля людьми - це не одне і те ж саме.

1.3. Торгівля дітьми, комерційна сексуальна експлуатація дітей, використання найгірших форм дитячої праці
Із року в рік усе більше дітей по всьому світу вивозять в інші країни або регіони з метою використання у важкій нелегальній праці або для роботи у сфері секс-послуг, примушують займатися проституцією, продавати себе в порнографії, з метою всиновлення та випрошування милостині.
Конвенція ООН про права дитини визначає дитину як особу "віком до 18 років чи старшу відповідно до закону, прийнятого в країні". Згідно із цією Конвенцією, яку підписала 191 держава світу і яка набула чинності в Україні 27 вересня 1991 року, кожна дитина має право на захист від усіх видів економічної та сексуальної експлуатації, насилля (статті 19,32,34,35 та 36). Усі держави повинні захищати дітей від будь-яких форм експлуатації і розбещення, торгівлі та контрабанди їх у будь-яких цілях і в будь-якій формі. Важливим кроком стала ратифікація Українською державою у жовтні 2000 року Конвенції Міжнародної організації праці (МОП) № 182 "Про найгірші форми дитячої праці". Факультативний протокол до Конвенції ООН про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії був ратифікований Україною у квітні 2003 року.
Збільшення числа проданих дітей, як правило, пов'язане з бідністю, епідемією СНІДу, економічними кризами, політичними репресіями та всезростаючим попитом з боку насильників над дітьми. Діти продаються з Китаю в Таїланд. Кожен рік тисячі дітей перепродуються з Непалу в Індію. Тенденція до розширення простежується в Латинській Америці. Дівчатка з Гондурасу перевозяться в борделі Гватемали, Сальвадору та Мексики. Мережа торгівців виявлена в Африці та Східній Європі. Діти з України, Росії, Молдови знайдені в Угорщині, Польщі, балтійських країнах та великих містах Західної Європи. Діти з Румунії та Молдови були запрошені як танцювальні колективи в Камбоджу для виступів, а там були примушені займатися проституцією. Однією з причин поширення вивозу дітей є слабкий імміграційний контроль, як, наприклад, між Парагваєм та Бразилією. Ніхто не вимагає ідентифікаційних документів від дорослих на дітей, які подорожують з ними. Тому діти продаються з Парагваю до Бразилії з Бразилії до Парагваю. Діти з Таїланду продаються в Африку, а з Африки - до азійських країн. Діти з Китаю потрапляють в Таїланд, Корею та В'єтнам, а з Кореї та В'єтнаму - до Китаю і т.д.
Діти можуть продаватися за межі країни, а можуть переміщуватись у межах країни. Продаж у межах країни - менш поширене явище, ніж продаж за кордон. Але якщо таке трапляється, то це, як правило, переміщення із сільської місцевості до промислових міст або міст туристичного спрямування чи місць поблизу великих будівництв, зупинок вантажівок, портів та військових баз.
Українських дітей примушували перевозити і продавати наркотики в Молдові та Росії. Нерідко можна бачити, коли діти миють машини, працюють на базарах або жебрачать, замість того, щоб навчатись у школі. Жінки-жебрачки, які тримають на руках дітей, що постійно сплять, завдають непоправної шкоди їхньому здоров'ю, бо використовують для їх заспокоєння наркотичні речовини або снодійне. Не викликає сумніву факт, що такі діти будуть мати проблеми в розумовому розвитку, фізичному та психічному здоров'ї, а також будуть соціально дезадаптовані.
Окремі злочинці та кримінальні структури займаються "купівлею" та втягуванням дітей у комерційну сексуальну експлуатацію. Ці кримінальні структури задовольняють сексуальні запити клієнтів, в основному чоловіків, які шукають незаконного сексуального задоволення, використовуючи дітей. Корупція та відсутність або невідповідність законів, недотримання існуючих законів - усе це є факторами, які прямо чи дотично призводять до комерційної сексуальної експлуатації дітей. У комерційній сексуальній експлуатації дітей можуть брати участь як одна особа, так і невелика група (наприклад, сім'я, знайомі), або великі групи (наприклад, кримінальні організації) людей. Комерційна сексуальна експлуатація дітей є формою примусу та насилля над дітьми і прирівнюється до примусової праці та інших сучасних форм рабства. Вона включає в себе дитячу проституцію, порнографію та торгівлю дітьми. До неї також відносять дитячий секс-туризм та ранні шлюби. Сексуальне насильство - це:
• примус до шлюбу;
• сексуальні домагання;
• зґвалтування, секс-насилля (включаючи зґвалтування у воєнних конфліктах);
• примус до проституції, секс-продаж;
• секс-селекція;
• примусова контрацепція і стерилізація;
• нівечення геніталій.
Комерційна сексуальна експлуатація дітей може привести до серйозних наслідків на все життя або навіть поставити під загрозу саме життя, завдаючи фізичної, психічної, духовної, моральної шкоди, включаючи загрозу ранньої вагітності, летальності пологів, затримки фізичного та розумового розвитку, травми, фізичну інвалідність та хвороби статевих органів, включаючи ВІЛ/СНІД. Право дітей на щасливе дитинство й достойне, продуктивне та корисне життя повністю порушується. Сексуальна експлуатація дітей є багатосторонньою проблемою. Глобальний світовий секс-ринок втягує мільйони дітей і має мільйонні доларові прибутки.
За даними досліджень, вербують дітей, постраждалих від зовнішньої торгівлі, найчастіше пропонуючи їм такі види робіт: торгівля на вулиці, домашня робота, робота у сільському господарстві, надання секс-послуг, танці, робота офіціанткою. Проте на новому місці респондентам рідко доводиться займатися торгівлею на вулиці або домашньою роботою, натомість вони мусять надавати секс-послуги, танцювати, жебракувати. Що стосується дітей, які потерпіли від внутрішньої торгівлі, то їм пропонують працювати прибиральницями, офіціантками, продавцями, а потім примушують надавати секс-послуги або жебракувати.
Діти, що потерпіли від торгівлі людьми, у більшості випадків позбавле¬і свободи пересування, можливості спілкуватися з іншими й контактів із близькими. Шляхи звільнення дітей відрізняються залежно від того, потерпіли вони від зовнішньої або від внутрішньої торгівлі людьми. Основними шляхами звільнення дітей, які потерпіли від зовнішньої торгівлі людьми, є втеча, арешт і депортація з країни, від внутрішньої торгівлі людьми, - це рішення самої дитини поїхати та прийняття босом цього рішення.
В Україні є випадки, коли іноземні туристи або бізнесмени, відвідуючи країну, шукають сексуальних розваг з дітьми. Використання дітей для сексуальних стосунків з іноземними туристами (дитячий сексуальний туризм) - це сексуальна експлуатація дитини чоловіком чи жінкою, які подорожують з однієї країни до іншої, зазвичай з більш розвиненої до менш розвиненої, для вступу до сексуальних зносин з дитиною. Секс-туристи користуються тим, що в багатьох країнах немає законів, за якими можна було б покарати їх за це на батьківщині після повернення.

1.4. Історичний аспект проблеми
Проблема торгівлі людьми не визнає державних кордонів, не робить різниці між розвиненими державами та державами, що розвиваються. Вона чудово адаптована як до бідності, так і до розкоші і стоїть перед народами, які втягнуті у військові конфлікти і які живуть мирно. Пов'язана з сексом та великими сумами фінансів, які стоять за ним, проблема торкається найінтимніших сторін людини, одночасно впливаючи на розвиток всього суспільства, перетворю¬ючи жінку на білу рабиню, зводячи її існування до життя тварини в найогиднішому її сприйнятті.
Торгівля людьми є одним з видів насильства щодо жінок. Цей злочин має довге історичне коріння, але наприкінці XX століття він набув форми сучасного рабства.
Використовуючи складну економічну ситуацію в країні, високий рівень безробіття та правову недосконалість захисту громадян молодої держави, нечисті на руку ділки організували кримінальний бізнес - запрошення українських громадян працювати за кордон, де вони зазнають жорстокої експлуатації, заробляючи мізерні гроші собі та тисячі для організаторів цього бізнесу. Чоловіків експлуатують як будівельників, шахтарів, на сільськогосподарських роботах; жінок - як домогосподарок, швачок, мийниць посуду. Але, крім звичайної експлуатації, жінки стикаються ще з одною її формою - примусовою проституцією. В багатьох країнах світу популярним є сексуальний бізнес в його легальних та нелегальних формах. Він приносить величезні надприбутки порівняно з іншими сферами.
Чи вперше в Україні наприкінці XX століття виник промисел жінками? Історичні і літературні джерела воскрешають давні події, коли українських дівчат і молодих жінок брали в полон у часи татарських або турецьких набігів. Звідси поява в українському народному епосі і художній літературі фігури «дівки-бранки». А це пов'язано з тим, що у ХV-ХVІІ ст. українці були основним джере¬лом надходження рабів на татарські невільничі ринки в Криму, звідки їх розвозили по всьому Середземномор'ю. Татари укладали контракти на постачання певної кількості рабів, захоплення рабів було головним їх промислом. Умови життя рабів були дуже важкими, і багато хто з них намагався втекти, часто розраховуючись за це життям. Українців особливо цінували на невільничому ринку як «незіпсованих» та «нехитрих». За свідченням сучасників, коли в Кафу прибували раби з України, то аукціонер кричав голосно, що це раби найновіші, найпростіші, нехитрі, привезені з народу королівського (тобто Речі Посполитої).
Найбільш дорогим людським товаром у татар вважалися українські жінки. Полон і продаж у рабство були звичайним явищем в долі жінок-українок. Потрапляючи в полон, українська дівчина ставала «дівкою-бранкою», доля якої зале¬жала від її зовнішніх даних. Доля красивих жінок була набагато кращою за долю чоловіків, що звичайно використовувалися в каменоломнях.
Вперше термін «біле рабство» з'явився на початку XX століття, коли більшість держав тодішньої Європи підписали у 1904 році в Парижі міжнародну угоду, спрямовану на боротьбу з цим явищем. В той час особлива увага приділялась жінкам з Великої Британії, яких змушували займатися проституцією в країнах континентальної Європи. Пізніше поняття білого рабства поширилось на загальне поняття торгівлі живим товаром. Ввезення жінок до країн як «наречених по листуванню», хатніми робітницями, офіціантками, танцівницями чи фотомоделями досить часто оберталося залученням їх до роботи в секс-бізнесі шляхом ошукування чи погроз.
Треба наголосити, що жінки, які вивозяться до іноземних держав з метою використання їх у секс-бізнесі, складають вкрай ізольовану та безініціативну групу. Порушення прав людини та насилля носять масовий характер. Жінки працюють 12-15 годин, а часто і цілу добу в секс-клубах, притонах чи бюро інтимних послуг, де власники, крім того, використовують їх прибиральницями, офіціантками чи хатніми робітницями. Обмеженням, шантажуванням та залякуванням сутенери повністю підкоряють їх собі. Зрозуміло, що в таких умовах особа потерпає від психологічних, моральних та фізичних випробувань. Одним із вагомих факторів є те, що досить часто особа знаходиться в державі нелегально. Офіційні документи, по яких вона в'їхала, втратили свій термін дії. (До більшості країн Західної Європи українські громадяни виїжджають по туристичних або гостьових візах, термін дії яких - 3 місяці. Такі візи не дають права на роботу). Крім того, майже у кожному випадку сутенери вилучають персональні документи (паспорти). Особу переконують (і воно насправді так і є), що лише той факт, що вона знаходиться на нелегальному становищі, може викликати багато наслідків: ув'язнення, депортація, штраф. Тому особа сама зацікавлена уникати контактів з представниками влади, що в свою чергу унеможливлює будь-який правовий захист. Враховуючи всі ці обставини, не дивно, що жертви секс-бізнесу дуже рідко наважуються називати імена своїх сутенерів та свідчити проти них у судах. Крім того, іноземна мова стає на перешкоді спілкування жертви та представників властей.
Висновок, який напрошується: торгівля жінками - це недопустиме суспільне явище, якому необхідно рішуче протидіяти. Боротьба з цим явищем вимагає активності та ініціативи як на державному, так і на міжнародному рівнях, а також вироблення ефективних методів протидії.

1.5. Причини виникнення цього явища в Україні
Торгівля людьми є одним з видів насильства щодо жінок. Цей злочин має довге історичне коріння, але наприкінці XX століття він набув форми сучасного рабства.
Використовуючи складну економічну ситуацію в країні, високий рівень безробіття та правову недосконалість захисту громадян молодої держави, нечисті на руку ділки організували кримінальний бізнес - запрошення українських громадян працювати за кордон, де вони зазнають жорстокої експлуатації, заробляючи мізерні гроші собі та тисячі для організаторів цього бізнесу. Чоловіків експлуатують як будівельників, шахтарів, на сільськогосподарських роботах; жінок - як домогосподарок, швачок, мийниць посуду. Але, крім звичайної експлуатації, жінки стикаються ще з одною її формою - примусовою проституцією. В багатьох країнах світу популярним є сексуальний бізнес в його легальних та нелегальних формах. Він приносить величезні надприбутки порівняно з іншими сферами.
За даними експертів ООН, торгівля людьми є дуже прибутковою, а ризик для ділків - набагато менший або практично відсутній. Страждають від цього виду злочину, в першу чергу, жінки.
Боротьба з цим злочином, видом рабства, порушенням прав люди¬ни та проявом дискримінації жінки в сучасному світі вимагає об'єднання зусиль міжнародної спільноти та громадськості кожної країни.
У міжнародних документах країни підрозділяються на три типи:
1) країни - постачальниці жінок на світові ринки сексуального бізнесу;
2) країни, через які здійснюється транзит жінок;
3) країни призначення, куди власне вивозяться жінки.
Пострадянські країни - це країни, з яких здебільшого здійснюється експорт жінок на світові ринки інтимного бізнесу. В той же час вони є також транзитними для жителів азіатських країн, які намагаються потрапити до Західної Європи. Пріоритетними країнами вивозу українських жінок є наступні: Туреччина, Греція, Кіпр, Італія, Іспанія, Югославія, Боснія і Герцеговина, Угорщина, Чехія, Хорватія, Німеччина, Об'єднані Арабські Емірати, Сирія, Китай, Нідерланди, Канада, Японія.
Вести єдину державну статистику кількості проданих або обманутих жінок фактично неможливо. Для цього є об'єктивне виправдання: дуже складно вести подібну статистику тому, що багато жінок, які стали жертвами обману, не розповідають про це, щоб не бути осміяними або стигматизованими суспільством. Офіційні дані різних відомств також не відбивають масштабів розповсюдження в Україні явища торгівлі людьми.
Хто ті дівчата, які потрапляють до тенетів торговців живим товаром? Якого віку та соціального походження? Яку мають освіту? Перша спроба намалювати демографічний портрет жінок, які стають жертвами торгівлі та міжнародного сексуального бізнесу, була зроблена під час дослідження, що проводилось в Україні в січні - червні 1998 року Міжнародною організацією з міграції. Вона показала, що це жінки 15-29-річного віку з середньою неповною або професійною освітою, здебільшого з невеликих міст України . Але такий загальний опис жінок, які належать до реальної групи ризику, не виключає представниць інших демографічних груп жінок.
Україна зараз переживає період трансформації суспільно-політичного та економічного устрою. Такі процеси ніколи не проходять безболісно. В часи перетворень, перш за все, страждають найменш захищені верстви населення - жінки, діти, особи похилого піку.
Серед причин поширення торгівлі жінками в Україні є як внутрішні, так і зовнішні чинники. Проаналізуємо їх більш детально.
Дані досліджень, експертні оцінки, інтерв'ю з жінками свідчать, що на першому місці серед чинників, які змушують жінок до виїзду за кордон, стоїть скрутне економічне становище, практична неможливість отримати гідну роботу в Україні.
Фемінізація бідності сприяє пошуку будь-якої праці і засобів покращення свого матеріального стану, навіть без врахування можливих наслідків. Дослідниці різних країн помітили, що в цій катастрофічній ситуації - бідності - жінки скоріше погоджуються на роботу, що не відповідає їх рівню освіти та кваліфікації, в той час як чоловіки вагаються. Зростає кількість сімей у найбільш проблемних країнах, де жінки є головними годувальницями сім'ї. Вони відчувають відповідальність за родину та дітей.
Ситуація ускладнюється не тільки кризовим станом української економіки, але й тим, що процес міграції криміналізується, оскільки дешева робоча сила українських громадян складає основи надприбутків посередників як в Україні, так і за її межами.
Низький рівень життя та високий рівень безробіття серед жінок штовхає їх на пошук роботи за межами держави. Як виявилося з досліджень, проведених у фокус-групах Міжнародною організацією з міграції, 80 відсотків опитаних жінок висловили бажання працювати за кордоном. А в ситуації з робочими - мігрантами в європейських та інших розвинутих країнах найбільш доступною для українських громадянок є сфера сексуальної індустрії в її легальному та нелегальному варіантах.
Практичний досвід роботи по запобіганню торгівлі людьми та безпосереднє спілкування з жінками, які бажають їхати працювати за кордон, та з тими, хто повернувся звідти, свідчить, що велику негативну роль у поширенні в Україні злочину «торгівля людьми» відіграє погана обізнаність українських громадян щодо можливостей працевлаштування та перебування за кордоном, а також про наслідки нелегального працевлаштування за кордоном. Цю групу чинників можна назвати інформаційними.
За даними опитування (дослідження Міжнародної організації з міграції 1998 року) було з'ясовано, що основними країнами, в яких хотіли би працювати жінки (не в секс-бізнесі, а в інших сферах), є США і Канада (54%), Італія, Іспанія, Швейцарія, Франція (50%) та Німеччина, Нідерланди (36%). І це зрозуміло, тому що жінки обра¬ли більш розвинуті в економічному плані та привабливі країни. Але, в той же час, це країни, в яких практично неможливо українсь¬ким громадянам знайти легальну роботу.
Як бачимо, бажання дівчат формуються не на основі реальних знань про можливості та умови праці за кордоном, а більше під впливом сторонніх знань та бажань потрапити до розвинутих та заможних країн. У той же час реальна ситуація з країнами вивозу українських жінок, - про яку можна говорити на основі опитування експертів та інтерв'ювання жінок, які стали жертвами примусової проституції та торгівлі жінками в інших країнах, - зовсім інша. Якраз саме непривабливі, на рівні міркувань, країни (Туреччина, Сербія, Боснія і Герцеговина, Чехія, Словаччина та Угорщина) стають основними країнами вивозу українських жінок за кордон.
Значні соціальні та психологічні проблеми виникають у жінок внаслідок того, що вони опиняються в країнах, із законами, традиціями і мовою яких не обізнані. Українські жінки висловлюють практично нездійсненні бажання, що свідчить про низький рівень обізнаності про реальні умови життя за кордоном і необхідність розповсюдження інформації з цієї проблеми.
До правових чинників можна віднести відсутність працюючої системи, з одного боку, захисту потерпілих, недостатню захищеність українських громадян від рук торговців живим товаром як в Україні, так і за її межами, а з другого - покарання злочинців. Тільки в березні 1998 року до Кримінального кодексу України було внесено окрему статтю про покарання за злочин «торгівля людьми» - 124. Але в новому Кримінальному кодексі, який набрав чинності з 1.09.2001 р., статей, які передбачають відповідальність за цей або подібні злочини, значно більше. Про це мова буде йти нижче.
Досі в Україні нема закону про соціальний захист українських громадян за кордоном. Недостатньо використовуються норми Чинного законодавства проти шахрайства. Практично не працює в Україні програма захисту свідків. Немає правового захисту громадян від свавілля влади, бюрократизму, невиплат заробітної плати. З іншого боку, такий злочин, як «торгівля людьми», дуже важко довести, а значить покарати винних.
Важливими, але мало дослідженими є психологічні чинники: Кризовий етап, в якому знаходяться наші громадяни, призвів і до зменшення самозахисту, погіршення психологічного стану жінок. За принципом "вже гірше не буде" жінки погоджуються на різні авантюрні пропозиції, навіть не думаючи про їх наслідки.
Фактором, що підштовхує до бажання їхати за кордон у пошуках щастя, є насильство стосовно жінок, зокрема, домашнє. Досвід спілкування з жінками, які потерпіли від сексуальної торгівлі, свідчить про те, що домашнє насильство нерідко стає передумовою, причиною, несвідомим поштовхом, що спонукає жінку шукати щастя і заробітку якомога далі від батьківщини. Ці гіпотези підтвердилися і під час проведення інтерв'ю з жінками - потерпілими від торгівлі - в межах соціологічного дослідження Міжнародної організації з міграції, яке проводилось у січні 1998 року. Суб'єктами насильства над жінкою виступають або батьки, або чоловік (та навіть факт його відсутності). Непорозуміння між поколіннями в родині - це чинник багатьох особистих бід. Коли молода жінка страждає від психологічного або навіть фізичного насильства з боку батьків, вона не буде довго міркувати над пропозиціями посередників. Навпаки, коли батьки готові в будь-яку хвилину прийти на допомогу, дівчатам вдавалося звільнитися з рук работорговців.
Серед зовнішніх чинників слід відмітити як позитивні:
- відкриття кордонів та падіння «залізної завіси»;
- спрощення можливості для українських громадян подорожувати по світу як у пошуках розваг, так і праці;
так і негативні:
- інтернаціоналізація тіньової економіки;
- зростання різниці між багатими та бідними державами;
- формування міжнародних кримінальних об'єднань;
- корумпованість працівників державних органів;
- лояльне законодавство до занять проституцією в багатьох країнах світу.
Зростаюча різниця між багатими та бідними країнами особливо впливає на становище жінок та дітей. Розлад національної економіки та політичної системи, як це має місце в колишніх соціалістичних країнах, додає труднощів усім прошаркам населення, але жінки особливо уразливі в такій ситуації. Вони часто опиняються у парадоксальній ситуації, бо відповідають за дохід сім'ї, не маючи, в той же час, рівного доступу ні до краще оплачуваної роботи, ні до одна¬кових можливостей для легальної міграції з метою працевлаштування порівняно з чоловіками. Як результат - число жінок, які мігрують, драматично зростає. Близько половини мігрантів по всьому світу - жінки. Зазначені чинники надають широке поле діяльності звідникам і сутенерам для вербування молодих жінок на зарубіжні роботи та до сексуального бізнесу

1.6. Шляхи потрапляння українських громадян до тенет торгівців людьми
Аналіз історій українських жінок, потерпілих від торгівлі людьми, свідчить, що ситуація, в яку вони потрапили за кордоном, була здебільшого невідома та неочікувана ними вдома, про своє реальне становище за кордоном вони отримали уявлення вже після перетину державного кордону України. Це ж підтверджують і деякі представники державних органів України. Так, за свідченням начальника управління Державного комітету у справах охорони державного кордону, Комітетом у 1997 році був проведений аналіз виїзду за кордон громадянок України з метою працевлаштування. Він показав, що частина дівчат віком від 18 років до 27 років виїжджають за кор¬дон цілеспрямовано для роботи в нічних розважальних закладах, більшість з них (80-85%) про дійсну мету їх вивозу не знає, тому розраховує на роботу офіціантками, танцівницями, хатніми робітницями, на сезонні роботи в сільському господарстві. В той же час, за експертними інтерв'ю представників правоохоронних органів деяких областей, зокрема Луганської, більшість жінок, які їдуть за кордон і потрапляють до секс-бізнесу, вже мали досвід проституції в Україні.
Для того, щоб визначити шляхи потрапляння жінок до західних країн, потрібно ще раз звернутися до мотивації - чому жінки їдуть за кордон.
Здебільшого, українські жінки їдуть за кордон з метою працевлаштування і шукають будь-які можливості потрапити за кордон. Засоби вербування жінок до такої "праці" є різноманітними і, в той же час, традиційними для цієї сфери.
Перш за все - це оголошення про працевлаштування за кордоном. Вони друкуються в усіх газетах, які пропонують роботу для громадян України. При проведенні контент-аналізу газет (1999 рік) було виявлено, що в кожному номері друкується в середньому від 5 до 20 «слизьких» оголошень із запрошеннями для молодих та симпатичних жінок. Ось найбільш типові приклади, які дають інформацію для роздумів: "Високооплачувана робота в нічному клубі по контракту для молодих симпатичних дівчат. Проживання, апартаменти, повний пансіон. Наявність закордонного паспорта. Оплата від 2000 німецьких марок." І далі адреса місця, де проходить співбесіда з кандидатками. Або таке оголошення: "Запрошується танцювальний колектив для роботи за кордоном", телефон. І ще декілька подібних оголошень в одній і тій же газеті.
На червень 1999 року Україна мала державні угоди щодо працевлаштування громадян з 11 країнами, але при переході на практичний рівень втілення вони здебільшого стосувалися чоловіків. Ті фірми, які займаються працевлаштуванням українських громадян за кордоном, повинні отримати ліцензію Міністерства праці та соціальної політики, що з існуючим рівнем бюрократії зробити непросто. Але, на думку фахівців Міністерства, якраз такі фірми не йдуть на «кримінальні» справи. Тобто оголошення в газетах дають поодинокі посередники та фіктивні, ніким не зареєстровані фірми. Перевірити чесність намірів цих працедавців зусиллями тільки української сторони дуже важко, і не існує в Україні законів, на основі яких це можливо зробити.
Велика група їде за запрошенням випадкових "знайомих", іншими словами, через мережі посередників та постачальників, які не оформлені в легальні фірми (це другий шлях). Скажімо, за одну дівчину «торговець» отримує за кордоном від 200 до 5000 доларів (це залежить від країни, рівня посередника, умов угоди та «якості» товару). «Познайомилася з Юрієм у Луганську. Зустрічалися декілька років. Знала, що возить дівчат у Югославію працювати, попросила, щоб відвіз туди, тому що з грошима і працею в Україні - проблема. Юрій говорив, що дівчата добре заробляють - до двох тисяч марок. Привіз у Сербію, у м. Самбор. Сам поїхав. Хазяїн бару пояснив, що купив усіх за 6000 німецьких марок. Працювали в стриптиз-барі із секс-послугами. Танцювали у нижній білизні, клієнт вибирав дівчину, садив за столик, пригощав, потім сплачував хазяйці по 100 німецьких марок і забирав із собою. Працювали в готелі, куди привозив клієнт, у машинах, а то і просто в лісі. Як правило, клієнти не хотіли користуватися презервативами, погрожували розповісти хазяїну, що погане обслуговування, іноді клієнти були п'яні. Один брав, а обслуговували 2-3 відразу, і знову ж під погрозами. Якщо дівчина обурювалася, скаржилися господарям на погану роботу».
Третім шляхом «вивозу» українських жінок за кордон є туристичні поїздки. На відміну від фірм, які працевлаштовують, тур фірми офіційно оформлюють туристичні візи, які не дають можливості легального працевлаштування, і тому українські жінки працевлаштовуються за кордоном нелегально на свій страх та ризик. Відповідальність за їх долі туристичні агенції не несуть.
Четвертий шлях вивезення - це шлюбні оголошення та контракти. Велика кількість українських жінок мріє одружитися з іноземцем - за даними дослідження Міжнародної організації з міграції - від 23 до 33% жінок. Існує практика запрошення жінок і дівчат через шлюбні агенції начебто для одруження. На відміну від фірм, які займаються працевлаштуванням за кордоном, ці агенції взагалі не повинні отримувати ніяких ліцензій та проходити перевірок. І те, яка доля чекає на наших співвітчизниць - золоті гори щастя або рабська праця, - ніхто не може спрогнозувати. За таку жінку чоловіки, які звернулись до агенції, платять чималі гроші, а потім можуть перепродати або, покористувавшись, повернути. При цьому психічні та моральні збитки вони оплачують не жертві, а тій фірмі, яка продала «товар». Інтерв'ю з жінкою, яка була запропонована громадянину Франції за 2000 доларів, засвідчило, що вона була обманута київською «свахою». Клієнт попереджав фірму, що одружуватися він не буде, бо вже тричі був одружений, що йому потрібна жінка для ліжка і для домашніх господарських робіт. «Жертві про¬дажу» фірма повідомила інше: з нею хоче одружитися французький мільйонер, і вона за таку гарну партію мусить заплатити 500 доларів, що вона і зробила.
Є випадки (це п'ятий шлях) потрапляння до сексуального рабства навіть через Інтернет - всесвітню "мережу наречених", коли дівчата виставляють свої фотокартки на сторінки наречених.
Шостий шлях - це система AU PAIR (з фр. au pair - няня). У світі ця система існує з 1960 року, але для українських громадян стала доступною лише кілька років тому. Система AU PAIR була розроблена з метою культурного обміну молоді. Основні вимоги: вік від 18 до 24 років і відсутність власної сім'ї та дітей. Система передбачає проживання в сім'ї, допомогу по догляду за дитиною і виконання поточних господарських справ (30 годин на тиждень).
В Україні вже існує багато агенцій, з'являються фіктивні агенції, які «працевлаштовують» за системою AU PAIR. На сьогодні українські дівчата як AU PAIR можуть їхати в Німеччину та Голландію. Крім того, невелика кількість дівчат - 10-12 осіб на рік - мають можливість поїхати по цій системі до Данії. Крім того, вони запрошують дівчат працювати нянями до Англії, США, Франції та інших країн, що неможливо.

1.7. Концептуальні засади державної політики України у сфері протидії торгівлі людьми
Політика України у сфері протидії торгівлі людьми та пов'язаним з нею злочинам спрямована на наступне:
• профілактику та запобігання торгівлі людьми і пов'язаним з нею злочинам, насамперед шляхом активізації роз'яснювальної та пропагандистської роботи, особливо серед молодого жіноцтва, реабілітації та реінтеграції осіб, потерпілих від торгівлі людьми;
• забезпечення жорсткого контролю за дотриманням вимог законодавства суб'єктами господарської діяльності, які працюють у сфері модельного, туристичного, розважального бізнесу, посе¬редництва у працевлаштуванні за кордоном та невідворотного притягнення до відповідальності осіб, винних у порушеннях чинного законодавства;
• максимально ефективної реалізації заходів із виявлення, викриття та припинення і розслідування фактів торгівлі людьми та пов'язаних із нею злочинів;
• міжнародне співробітництво у сфері протидії торгівлі людьми та пов'язаним з нею злочинам.
Завданнями діяльності держави, міжнародних і неурядових організацій є забезпечення:
• скорочення масштабів торгівлі людьми та пов'язаної з нею злочинної діяльності;
• формування в українському суспільстві, передусім у молодого покоління, адекватної оцінки суспільної небезпеки торгівлі людьми та пов'язаних із нею злочинів, їх неприйнятності та заохочення до активного сприяння практичним заходам протидії торгівлі людьми;
• посилення міжнародної співпраці державних органів у сфері протидії торгівлі людьми та пов'язаним з нею злочинам.
Виконанню завдань присвячені прийняті в Україні програми протидії торгівлі людьми, а також нова Програма протидії торгівлі людьми та пов'язаними з нею злочинам на 2005-2010 роки, заходи якої передбачають нормативне врегулювання таких питань:
• криміналізації так званої "внутрішньої" торгівлі людьми;
• посилення відповідальності за вчинення торгівлі людьми та пов'язаних з нею злочинів;
• вдосконалення порядку провадження господарської діяльності, пов'язаної з туристичним, модельним бізнесом, посередницькою діяльністю у сфері працевлаштування за кордоном;
• створення єдиної загальнодержавної системи обліку осіб, причетних до торгівлі людьми та пов'язаних з нею злочинів;
• реабілітації та реінтеграції осіб, потерпілих від торгівлі людьми, полегшення доступу таких осіб до різних видів соціальної допомоги.
Одними з найважливіших напрямів загально соціального попередження торгівлі людьми та пов'язаних з нею злочинів повинні стати розвиток економічних можливостей для громадян в Україні та створення умов для безпечної трудової міграції.
Організація протидії торгівлі людьми - це функція державного управління, яка визначає місце і роль кожного суб'єкта протидії в досягненні мети. Вона дає відповідь на питання "Де?", "З ким?", "Навіщо?", "Чому?", "Коли?", визначає та встановлює зв'язки між цілями, завданнями, діяльністю та людьми.
Враховуючи те, що Україну проголошено правовою і соціальною державою, організація протидії торгівлі людьми спрямована на захист прав людини як через створення умов у суспільстві для усунення цього явища, формування самосвідомості людей, так і через покарання тих, хто цим злочином займається. Саме тому організація протидії торгівлі людьми включає два аспекти: функціональний (розподіл обсягу роботи між конкретними суб'єктами протидії), соціально-психологічний (організація взаємозв'язку окремих суб'єктів між рівнями повноважень та відповідальності).
Організаційні заходи протидії торгівлі людьми та пов'язаним з нею злочинам повинні передбачати:
• проведення постійного моніторингу та аналізу стану фактичного поширення торгівлі людьми та пов'язаних з нею злочинів, шкоди для суспільства, що пов'язана зі вчиненням зазначених злочинів, вдосконалення на підставі цього моніторингу та аналізу програм і практичних заходів протидії торгівлі людьми та пов'язаним з нею злочинам, на загальнодержавному й регіональному рівнях;
• створення міжвідомчої системи дослідження проблем торгівлі людьми та пов'язаних з нею злочинів;
• створення спеціалізованого фонду сприяння протидії торгівлі людьми та пов'язаним з нею злочинам.
Для ефективної реалізації практичних заходів протидії торгівлі людьми та пов'язаним з нею злочинам, також повинно бути забезпечено:
• зростання професійного рівня працівників правоохоронних органів, насамперед спеціалізованих підрозділів органів внутрішніх справ України;
• збільшення штатної чисельності працівників підрозділів, які безпосередньо здійснюють заходи протидії торгівлі людьми та пов'язаним з нею злочинам;
• встановлення оптимального механізму міжвідомчої співпраці у сфері протидії торгівлі людьми, шляхом обміну оперативною та іншою інформацією, передовим досвідом роботи, здійсненням спільних операцій та інших скоординованих заходів, участі у наукових дослідженнях.
При цьому необхідно враховувати гендерні особливості проблеми торгівлі людьми. Здійснення заходів протидії торгівлі людьми та пов'язаним з нею тичинам неможливе без забезпечення:
• розвитку всебічної дієвої співпраці між державними органами, установами та організаціями, міжнародними та неурядовими організаціями;
• сприяння підвищенню загального рівня добробуту громадян України;
• реалізації максимальної кількості можливих напрямів роботи з профілактики та запобігання торгівлі людьми та пов'язаним з нею злочинам, зменшення спричинених ними шкідливих наслідків для окремих осіб та всього українського суспільства і міжнародної спільноти, у тому числі інформаційно-консультативну діяльність, виховну та освітню роботу, реабілітацію та реінтеграцію осіб, що потерпіли від торгівлі людьми, надання цим особам, якщо вони цього потребують, можливості своєчасного отримання необхідної допомоги і потрібних послуг.
Профілактичні заходи повинні здійснюватися з урахуванням реального поширення торгівлі людьми та пов'язаних з нею злочинів як у цілому по Україні, так і по окремих областях, а також серед окремих категорій населення, насамперед серед молоді.
Профілактичні заходи просвітницької спрямованості мають передбачати подання достатньої, аргументованої, прийнятної, з урахуванням культурного рівня та етичних стандартів інформації, яка повинна сприяти виробленню у широких верств населення негативного ставлення до явища торгівлі людьми та пов'язаних із нею злочинів.
Друкованими та електронними, насамперед телекомунікаційними, засобами масової інформації повинні публікуватися матеріали, спрямовані на пропагування моральних цінностей, висвітлення негативних наслідків можливого втягнення у торгівлю людьми та пов'язані з нею злочини.
Доцільним є подальше сприяння проведенню конкурсів на створення фільмів, радіопередач та програм, документальних та художніх творів, спрямованих на протидію торгівлі людьми, із широким залученням неурядових організацій, благодійних фондів, систематично організовувати виступи представників правоохоронних та інших державних органів, провідних експертів з проблем протидії торгівлі людьми та пов'язаним з нею злочинам.
Проведення зазначених заходів повинно спрямовуватися на:
• формування єдиної цілісної системи профілактично-попереджувальної роботи серед населення, особливо серед неповнолітніх та молоді; запровадження новітніх методів пропагандистсько-просвітницької діяльності; введення у вищих навчальних закладах, що здійснюють підготовку фахівців у сфері правоохоронної діяльності, соціальної роботи, соціальної педагогіки вивчення соціальних аспектів протидії торгівлі людьми, пов'язаним з нею злочинам, їх профілактики та запобігання, вивчення особливостей груп ризику, потерпілих, змісту та технологій роботи з ними;
• реабілітацію та реінтеграцію осіб, що потерпіли від торгівлі людьми, яка повинна здійснюватися державними та недержавними установами із широким залученням неурядових організацій.
З метою вдосконалення системи контролю за суб'єктами господарської діяльності, що працюють у сфері туристичного та модельного бізнесу, здійснюють посередницьку діяльність щодо працевлаштування за кордоном потрібно:
• систематично контролювати дотримання ліцензійних умов, встановлених для згаданих суб'єктів господарювання, запровадження ліцензування тих "ризикових" видів господарської діяльності, які до цього часу не були ліцензовані;
• зобов'язати згадані суб'єкти господарювання систематично надавати до спеціальних підрозділів органів внутрішніх справ України відомості щодо груп молодих жінок та неповнолітніх, що планують виїзди за кордон.
Діяльність правоохоронних органів у сфері протидії торгівлі людьми та пов'язаним з нею злочинам має відповідати криміногенній ситуації у зазначеній сфері, яка склалася в Україні.
Пріоритетними напрямами протидії торгівлі людьми та пов'язаним з нею злочинам повинні бути:
• припинення діяльності організованих злочинних угруповань, що діють у сфері торгівлі людьми та пов'язаних з нею злочинів;
• своєчасне реагування на факти вербування для подальшого втягнення у проституцію, інші види сексуальної експлуатації, примусову працю;
• взаємодія з правоохоронними та іншими державними органами зарубіжних країн, зарубіжними неурядовими та міжнародними організаціями, що працюють у сфері протидії торгівлі людьми та пов'язаним з нею злочинам;
• профілактика, запобігання, виявлення та припинення фактів торгівлі людьми, особливо торгівлі неповнолітніми;
• виявлення та ліквідація кубел розпусти та інших осередків надання сексуальних послуг, виготовлення або збуту порнографічних творів та предметів, перекриття каналів контрабандного переміщення останніх через державний кордон;
• запровадження в діяльність правоохоронних органів новітніх передових методів ведення оперативно-розшукової роботи у сфері протидії торгівлі людьми та пов'язаним з нею злочинам;
• удосконалення системи збирання інформації щодо фізичних та юридичних осіб, причетних до торгівлі людьми та пов'язаних з нею злочинів.
З урахуванням транснаціонального характеру торгівлі людьми, орга¬нізацій протидії цьому виду злочинної діяльності потребує систематичною покращання міжнародної співпраці. Пріоритетними напрямами цій у цій сфері є:
• укладення міжнародних договорів у сфері протидії торгівлі людьми та пов'язаним з нею злочинам;
• апроксимація законодавства України до міжнародного, а також до відповідного законодавства Європейського Союзу;
• підтримання тісної взаємодії з відповідними державними ор¬ганами та неурядовими організаціями зарубіжних країн, міжнародними організаціями для проведення спільних заходів у сфері протидії торгівлі людьми та пов'язаним з нею злочинам. Координації діяльності державних структур, міжнародних та неурядових організацій для підвищення ефективності запобігання торгівлі людьми можна сприяти шляхом створення офісу Національного координатора по протидії торгівлі людьми;
• запровадження у максимальній кількості зарубіжних країн інституту представників Міністерства внутрішніх справ України з питань боротьби зі злочинністю.

РОЗДІЛ 2. КОНЦЕПЦІЯ СОЦІАЛЬНОЇ ПРОФІЛАКТИКИ ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ

2.1. Поняття про соціальну профілактику торгівлі людьми
У 2001 р. з'явилося таке міжнародне визначення соціальної роботи: соціальна робота сприяє проведенню соціальних змін, вирішенню проблем у стосунках людей, а також наснаженню та визволенню людей з метою покращання їхнього добробуту. Використовуючи теорії поведінки людей та соціальних систем, соціальні працівники проводять професійне втручання там, де люди взаємодіють зі своїм оточенням. Принципи прав людини та соціальної справедливості є фундаментальними принципами соціальної роботи.
Отже, соціальна робота в аспекті запобігання торгівлі людьми вимагає:
• створення умов у суспільстві для запобігання явища "торгівля людьми" (яке є найприбутковішим злочином після торгівлі наркотиками і зброєю); це як юридичні, так і соціально-економічні заходи;
• формування у свідомості населення й окремих громадян неприйняття торгівлі людьми, осуду цього явища, позитивної мотивації до запобігання йому. Навчання населення щодо розпізнавання й уникнення цього явища. Проведення соціально-рекламних, психолого-педагогічних заходів;
• формування гуманних стосунків між людьми, толерантності один до одного, культури миру в сім'ї, мікросередовищі, суспільстві, які виключають думку про можливість торгівлі людьми;
• надання допомоги потерпілим від торгівлі людьми з моменту отримання прохання про допомогу і визволення людей.
Усе це відноситься і до здійснення соціальної роботи в Україні, під якою розуміють, згідно Закону України "Про соціальну роботу з дітьми та молоддю", - діяльність уповноважених органів, підприємств, організацій та установ, незалежно від їх підпорядкування і форми власності, та окремих громадян, яка спрямована на створення соціальних умов життєдіяльності, гармонійного та різнобічного розвитку дітей та молоді, захист їх конституційних прав, свобод і законних інтересів, задоволення культурних та духовних потреб. Значне місце в соціальній роботі щодо запобігання торгівлі людьми посідає соціальна профілактика.
Соціальна профілактика за Законом України "Про соціальну роботу з дітьми та молоддю" є одним із видів соціальної роботи, який спрямований на попередження аморальної, протиправної, іншої асоціальної поведінки дітей та молоді, виявлення будь-якого негативного впливу на життя і здоров'я дітей та молоді, а також запобігання такому впливу.
Сьогодні у педагогічній літературі часто вживаються як синоніми поняття "соціальна профілактика" та "превентивне виховання", використовуються терміни "профілактика" та "превенція". Так, превентивне виховання в "Словнику-довіднику для соціальних працівників та соціальних педагогів" розглядається як синонім превенції - попередження, перестороги, і визначається як здійснення комплексу профілактичних заходів з метою попередження негативних явищ, правопорушень у молодіжному середовищі та зменшення шкоди від факторів ризику. Інше визначення дається в "Понятійно-термінологічному словнику з соціальної роботи": "Соціальна профілактика має за мету зусилля, які спрямовані на превенцію соціальних проблем чи життєвих криз клієнтів, окремих груп або попередження ускладнення вже наявних проблем".
Сутність, завдання, рівні превентивного виховання розглядаються в працях В.М. Оржеховської.
Однак, співвідношення цих понять досі не було встановлено, хоча це є вкрай необхідним для визначення завдань і змісту роботи соціальних педагогів, вихователів, вчителів, соціальних працівників, виключення дублювання функцій та запобігання "білих плям" і їх взаємодії, індивідуалізації і диференціації соціальної і педагогічної роботи з дітьми, молоддю, членами їх сімей.
Для з'ясування співвідношення понять "соціальна профілактика" та "превентивне виховання" зробимо теоретичний аналіз джерел. В юридичній літературі використовується термін "профілактика", під яким розуміють попередження, обмеження (Капська А.Й., Безпалько О.В., Вайнола Р.Х.); "конкретно складену на відповідному історичному етапі суспільного життя складну, об'єктивно зумовлену систему соціально керованої діяльності, що забезпечує науково-теоретичну розробку та практичну реалізацію заходів, спрямованих на попередження злочинів та злочинності" (Ігошев К.Е., Миньковський К.М.); один з основних і перспективних напрямів наглядово-контрольної діяльності у соціальній роботі.
Отже, в юридичній практиці профілактика передбачає примусові і наглядові заходи, спрямовані на попередження й обмеження злочинів і злочинності. Оскільки в соціальній роботі в Україні існує принцип добровільності прийняття послуг, то ключовими залишаються слова "нагляд" і "попередження".
Термін "соціальна профілактика" тлумачиться як:
 один із видів соціальної роботи, що спрямований на попередження аморальної, протиправної, іншої асоціальної поведінки дітей та молоді, виявлення будь-якого негативного впливу на життя і здоров'я дітей та запобігання такому впливу (Закон України "Про соціальну роботу з дітьми та молоддю в Україні") ;
 вид соціальної допомоги, що полягає у створенні умов сім'ям для самостійного забезпечення свого добробуту, сімейного підприємництва (Фірсов М.В., Студенова Є.Г.) ;
 комплекс економічних, політичних, правових, психолого-педагогічних заходів, спрямованих на попередження, обмеження, локалізацію негативних явищ у соціальному середовищі (Капська А.Й, Безпалько О.В., Вайнола Р.Х.) .
Попередження:
 усунення корінних причин та умов, які прямо чи опосередковано негативно впливають на вчинки та дії людей (Фірсов М.В., Студенова Є.Г.);
 система соціальних, медичних та інших заходів, спрямованих на запобігання, відвернення розвитку соціальних проблем або захворювання («Понятійно - термінологічний словник з соціальної роботи») .

2.2. Доцільність соціальної профілактики з попередження торгівлі людьми серед населення.
Визнавши проблему торгівлі людьми як порушення прав людини, загрозу національній безпеці та як кримінальний злочин, Україна включилася у процес протидії торгівлі людьми. Тому на шляху становлення демократичної держави доцільно проводити соціальну профілактику з попередження торгівлі людьми серед населення.
Знання соціально-демографічних характеристик осіб, що постраждали від торгівлі людьми, є важливим для здійснення соціальної профілактики цього злочину. «Особа, потерпіла від торгівлі людьми, - це людина, яку завербували, транспортували, купили, продали, передали, і яка є отриманою з метою примусу до проституції, використання у порнобізнесі, примушення до праці або надання послуг, вилучення органів та втягнення у злочинну діяльність шляхом обману, погроз, шантажу, фізичної розправи, боргової кабали, зловживання службовим становищем незалежно від того, перетинала ця особа кордон чи ні» . У першу чергу соціальні працівники мають знати вік, рівень освіти та характер зайнятості потерпілих, їх соціальний статус. Інформація про регіони України, мешканці яких найбільших підлягають ризику постраждати від торгівлі людьми внаслідок низького економічного розвитку областей та їх особливостей, структури зайнятості, традиційних орієнтацій мешканців на внутрішньодержавну та зовнішню трудову міграцію, а також високого рівня корупції та інших факторів також є важливим для розробки концепції соціальної профілактики торгівлі людьми. Ці дані допоможуть визначити потенційні групи ризику та проводити найбільш досконало адресну соціальну профілактику злочину.
Знання професійної та трудової зайнятості представників групи ризику, а також потерпілих від торгівлі людьми є важливим моментом в організації соціальної профілактики торгівлі людьми, бо причиною пошуку роботи за кордоном є відсутність високооплачуваної роботи. У суспільстві ж переважає стереотип, що потерпілі від торгівлі людьми - люди, які не мали постійної роботи в Україні.
Результатом вивчення ситуації з торгівлею людьми в Україні стало розуміння необхідності формування комплексного підходу до протидії цьому злочину. Комплексний підхід означає, що формування такої політики охоплює різноманітні заходи та різноманітні підходи - вдосконалення законодавства, укладання міжнародних угод, поліпшення ефективності діяльності правоохоронних органів, різноманітних державних установ, відомств, формування системи превентивних заходів, а також заходів соціальної реабілітації потерпілих. Враховуючи різноманітність заходів та можливостей тих суб'єктів, котрі беруть активну участь у роботі з протидії торгівлі людьми, - державні органи, неурядові організації, релігійні, міжнародні, донорські та благодійні організації, іноземні представництва в країні, - неможливо забезпечити ефективність цієї роботи без узгодження їхніх зусиль. Орган, що координує таку роботу - Міністерство у справах сім'ї, молоді та спорту.
Проблема соціальної профілактики торгівлі людьми як виду соціальної роботи сьогодні є актуальною у контексті створення соціальних умов для реалізації прав людей, розбудови громадянського суспільства. Ця проблема є, однак, недостатньо теоретично обґрунтованою, що призводить до дублювання профілактичних заходів з одними категоріями дітей, молоді, жінок, нераціональному використанню ресурсів суб'єктів соціальної роботи, а також до того, що окремі категорії громадян є неохопленими соціальною профілактикою, або охоплені так, що державної інформації недостатньо. Наприклад, соціальна профілактика торгівлі людьми серед вихованців інтернатів повинно відрізнятися від профілактичної роботи серед учнів загальноосвітньої школи, які проживають в сім'ях, більш адаптованих до життя і спілкування у суспільстві. Сьогодні ж основна робота проводиться з учнями загальноосвітніх шкіл, їх батьками і вчителями, безробітними, які стоять на обліку у центрі зайнятості тощо. Отже, практика вимагає теоретичного обґрунтування соціальної профілактики торгівлі людьми.
Соціальна профілактика торгівлі людьми в Україні, виходячи з мети та принципів її здійснення, буде здійснюватися ефективно, якщо буде ґрунтуватися на концепції «допомоги для самодопомоги». «Допомога для самодопомоги» інтегрує в собі багато сучасних наукових теорій і концепцій соціальної роботи. Вона розглядає людину як суб'єкт, а не об'єкт соціальної роботи, що означає формування в неї відповідальності за своє життя, свій вибір, вміння свідомо користуватися своїми правами на основі знання про них. Ця ідея відповідає завданню розбудови громадянського суспільства. Ключовим моментом «допомоги для самодопомоги» є опора на бажання людей керувати своїм життям, запобігти небажаним впливам та обману.
Сьогодні ж більшість громадян України чули про торгівлю людьми, але вважають, що з ними такого не трапиться, хоча знань і вміння розв'язувати подібні ситуації вони не мають.
Саме це сприяє створенню соціальних умов для захисту прав, свобод та інтересів дітей та молоді, гармонійного всебічного розвитку, задоволення культурних та духовних потреб. Реалізацію концепції «допомога для самодопомоги» в даному аспекті означає:
1. Вивчення особливостей проблем дітей та молоді в аспекті запобігання торгівлі людьми, а також вивчення особливостей мотивації молоді щодо працевлаштування, навчання, відпочинку за кордоном.
2. Формування позитивної мотивації молоді до сприймання соціальних послуг та стимулювання молоді до засвоєння інформації щодо протидії торгівлі людьми.
3. Встановлення контакту з молоддю і членами їх сімей і надання їм соціальної допомоги, тобто такого комплексу соціальних послуг, який сприяє не тільки відмові від «легких грошей» за кордоном, але й підвищенню соціального статусу молоді, їх особистому розвитку, на основі оволодіння знаннями про свої права, навчання вмінню ними користуватися та їх відстоювати, створення умов для їх реалізації, використовуючи, при необхідності соціальну опіку та підтримку, соціальний менеджмент. Наслідком такої допомоги також будуть: знання, які запобігають потраплянню в рабство, вміння і навички щодо критичної оцінки, прийняття рішення, управління собою в ситуаціях, які можуть привести до потрапляння в тенета торговців людьми.
4. Наступним елементом «допомоги для самодопомоги» є спрямування молоді до самодопомоги в напрямі запобігання торгівлі людьми через надання інформаційних послуг про установи та організації, які вирішують такі проблеми; а також розвиток волонтерського руху, студентських соціальних служб позааудиторної виховної роботи, підтримка НУО, які займаються профілактикою торгівлі людьми.
Таким чином, завданнями соціальної профілактики торгівлі людьми у молодіжному середовищі є:
- здійснення інформаційно - пропагандистської роботи серед молоді з метою формування поняття «торгівля людьми»;
- формування правосвідомості та правової поведінки молоді, громадянськості, відповідальності за своє життя з розвитком її активності, самостійності, творчості та створення умов для її самореалізації.
Ці завдання соціальної профілактики реалізуються в світлі «допомоги для самодопомоги» в таких напрямках соціальної роботи з дітьми та молоддю:
1) соціальні дослідження з проблеми;
2) інформаційно - пропагандистська робота;
3) соціальне навчання молоді вмінням користуватися своїми правами;
4) соціальна реклама послуг суб'єктів соціальної роботи,
5) правова просвіта молоді з проблем торгівлі людьми;
6) допомога молоді у виборі професії, працевлаштуванні, організації дозвілля тощо;
7) сприяння розвитку молодіжних ініціатив, реалізації інтересів;
8) організація волонтерського руху, роботи студентських соціальних служб.

Доцільність соціальної профілактики з попередження торгівлі людьми підтверджується результатами анкетування молоді Луганської області, проведеного Луганським обласним центром роботи з жінками:

 

 

 

2.3. Мета, завдання і принципи соціальної роботи з попередження торгівлі людьми.
Торгівля людьми - це комплексна проблема, у вирішенні якої беруть участь багато державних і громадських організацій. У зв'язку з цим виникає необхідність відповідного визначення мети, завдань і методів соціальної роботи в Україні у цьому напрямку.
Головною метою соціальної роботи є захист прав людини. Тому у сфері соціальної роботи, пов'язаної з торгівлею людьми, діяльність соціального працівника повинна бути спрямована на створення умов для реалізації людьми своїх прав, перш за все:
- громадянських - на самовизначення, рівність, відсутність дискримінації, право на життя, свободу місця проживання і пересування, права покидати будь - яку країну та повертатися до неї, права на захист честі, репутації, власності, на захист від переслідувань;
- соціально - економічних - права на житло, роботу, гідний рівень життя, на їжу і здоров'я, заборону примусової праці;
- культурних - права на освіту, свободу совісті, участь у культурному та духовному житті.
Усі права громадян, згідно обов'язкам, які взяли на себе держави, повинні поважатися, дотримуватися та захищатися. Тому діяльність соціальних працівників полягає у вивченні стану справ відносно дотримання прав людини, відстоюванні їх на практиці, створення умов для попередження та усунення порушень цих прав. Таким чином, конкретними завданнями соціальної роботи у сфері торгівлі людьми є:
- профілактика торгівлі людьми;
- допомога потерпілим від торгівлі людьми у реалізації та захисті цих прав;
- усунення умов, що сприяють виникненню торгівлі людьми.
Принципи соціальної роботи у сфері попередження торгівлі людьми і реабілітації потерпілих - це основне теоретичне положення, ідеї, що зумовлюють вибір форм і методів роботи, позицію соціального працівника по відношенню до клієнта.
Основним принципом, на якому базується соціальна робота, є принцип поваги і дотримання прав людини.
Принцип конфіденційності та анонімності - також один з найбільш важливих у роботі соціальних працівників. При наданні соціальної допомоги потерпілим від торгівлі людьми цей принцип стає важливішим вдвічі. По - перше, у більшості випадків торгівля жінками пов'язана з примусом їх до проституції. Існує можливість негативного ставлення до такої жінки з боку людей, які про це дізналися. По - друге, специфіка злочинності, пов'язана з торгівлею людьми, полягає у тому, що трафікер ще у процесі вербування заволодіває інформацією відносно персональних даних потерпілої, умов життя, її родинних зв'язків тощо. Якщо потерпіла свідчить проти трафікера, що є небезпечним, громадська організація надає їй соціальну допомогу під час слідства, то недотримання принципу конфіденційності може привести до того, що трафікеру стане відомою також інформація про місце перебування потерпілої. Таким чином, порушення конфіденціальної інформації про потерпілу може привести не лише до порушення етичних норм соціальної роботи, але й наразити її на небезпеку.
Анонімність послуг також надзвичайно важлива, оскільки дозволяє потерпілій особі отримати допомогу без загрози бути впізнаною. Однак важко говорити про анонімність, якщо потерпіла людина потребує допомоги для повернення в Україну. Розшук та оформлення документів для повернення (якщо необхідно) потребує ідентифікаційних даних.
Принцип постійного зворотного зв'язку в роботі з потерпілими (моніторинг) потрібен для їхньої повноцінної реінтеграції. Досвід роботи з потерпілими підтверджує, що часто після повернення з тенет вони відмовляються від будь - якої допомоги. Однак, через деякий час після повернення додому часто змінюють свою думку. Вони стикаються з реальністю: можливості працевлаштування як і раніше немає, багато з цих потерпілих мають борги. До того ж , майже у кожного виникають проблеми зі здоров'ям. Підтримка постійного зворотного зв'язку з потерпілими дозволяє своєчасно скорегувати зміни в їх поглядах і надати допомогу. Для моніторингу громадські організації, які працюють у цьому напрямку, використовують спеціальну схему. Зворотний зв'язок з потерпілою особою підтримується впродовж шести місяців. Однак, у залежності від випадку, цей термін може бути продовжений до року і навіть довше.
Принцип гуманізму у роботі з потерпілим від торгівлі людьми полягає у тому, що вони визнаються важливими, цінними для суспільства незалежно від того, що з ними сталося. Метою цієї роботи є людина, яка опинилася у важкій ситуації і потребує допомоги, незалежно від помилок, яких вона припустилася.
Рівність означає вільний доступ до всіх послуг:
- державних та альтернативних;
- однакове гуманне ставлення до потерпілих і членів їх родин;
- пропонування послуг, а не їх нав'язування.
Особа повинна мати можливість вибору послуг з переліку запропонованих, що дозволяє найкращим чином здійснити індивідуальний підхід (хто, як не сама людина, краще знає, чого вона потребує).
Крім зазначених принципів, існують ще такі:
- добровільність послуг (надаються тільки тим особам, які потребують допомоги і готові їх прийняти);
- законність захисту прав людини;
- індивідуальний підхід, субсидіальність (надання допомоги з урахуванням проблем і потреб);
- пріоритет інтересів потерпілих над інтересами соціальних служб і організацій;
- незалежність у роботі від будь-яких організацій, надання інформації про потерпілих тільки у разі їхньої згоди;
- не звинувачення, або відмова від оцінок; спрямованість на надання допомоги незалежно від статі, віку, національності, майнового положення, освіти, сімейного стану;
- системний підхід до проблеми, інтеграція зусиль у вирішенні проблем, комплексна допомога;
- толерантність, об'єктивність, демократизм;
- спрямованість на самовизначення особистості;
- комплексність у наданні послуг, безкоштовність послуг.
Всі принципи тісно пов'язані і взаємодіють один з одним.
Знання принципів соціальної роботи у сфері попередження торгівлі людьми і надання допомоги потерпілим дозволяє планувати форми і методи роботи в інтересах клієнтів, з урахуванням їх потреб, проблем.

2.4. Форми соціальної профілактики з попередження торгівлі людьми.
Соціальна профілактика з попередження торгівлі людьми може бути первинною, вторинною, третинною.
Первинна соціальна профілактика торгівлі людьми - найбільш масова і неспецифічна. Її метою є формування активного, адаптивного, високо функціонального життєвого стилю, який забезпечує реалізацію прав, задоволення потреб та інтересів. Соціальна робота тут носить інформаційний характер, оскільки спрямована на формування у особистості неприйняття явища та категоричну відмову від маніпуляцій.
Змістом первинної соціальної профілактики торгівлі людьми повинно бути:
1) надання інформації про явище «торгівлі людьми»;
2) роз'яснення правових норм стосовно поведінки в реальних життєвих ситуаціях, які можуть провести до рабства;
3) показ зразків застосування життєвих умінь і навичок щодо навчання, знайомства, відпочинку, працевлаштування за кордоном;
4) підтримка творчої, інтелектуальної, громадської, спортивної ін. діяльності молоді.
Вторинна соціальна профілактика торгівлі людьми є в основному груповою. Метою вторинної соціальної профілактики є зміна мало адаптивної дисфункціональної ризикованої поведінки на адаптивну. Іншими словами, передбачає зміну ставлення до себе та оточуючих і навчання поведінці, формування досвіду поведінки в ситуаціях, які можуть привести до потрапляння в рабство. Вторинна соціальна профілактика спрямована на дітей та молодь «групи ризику». Вторинна соціальна профілактика передбачає своєчасне виявлення таких осіб і надання їм соціальної підтримки і допомоги у напрямках:
- формування знань, життєвих умінь і навичок, необхідних для самозахисту від торгівців людьми;
- формування поняття про установи та організації, які допомагають потерпілим від торгівлі людьми, про способи потрапляння в рабство, правила поведінки під час перебування за кордоном, про оформлення документів тощо;
- зміна ставлення молодої особи до себе, свого місця в суспільстві, усвідомлення нею цінностей свого життя і своєї ролі в ньому.
Третинна соціальна профілактика торгівлі людьми спрямована на інтегрування в суспільство осіб, які потерпіли від торгівлі людьми, з метою запобігання повторного потрапляння в ситуацію торгівлі людьми. Третинна профілактика передбачає виявлення причин та особливостей поведінки і свідомості молодої особи, які привели до виникнення проблеми, а також усунення причин через перенавчання людини, підвищення її соціального статусу, підтримку у влаштуванні в житті. Третинна соціальна профілактика є в основному індивідуальною, передбачає тривалу роботу і комплекс соціальних послуг.
Проблема соціальної профілактики торгівлі людьми є напрямом виховної роботи з дітьми, студентами як складова профілактики негативних явищ у молодіжному середовищі. Сьогодні мова йде не просто про всебічне виховання особистості, але й про виховання незалежної, конкурентноспроможної особистості (Кремень В.Г.), яка здатна протистояти зовнішнім негараздам і впливам, захистити себе у вирі сучасного дорослого життя.
Соціальна профілактика торгівлі людьми в Луганській області здійснюється через:
1. Соціальну рекламу (розкриває сутність, форми та наслідки торгівлі людьми, шляхи виходу з кризової ситуації. При сприянні ЗМІ - розповсюдження буклетів, брошур, листівок, іншої друкованої продукції).
2. Передачі радіо та телебачення.
3. Соціологічні дослідження, результати, що є основою для розробки програм та застосування тих чи інших заходів профілактики.
4. Допомогу в перевірці благонадійності потенційних закордонних роботодавців, пояснення можливих наслідків шлюбів за листуванням.
5. Проведення роз'яснювальної роботи з особами, які виїжджають за кордон, з питань попередження торгівлі людьми.
6. Правову освіту населення області про законодавство з попередження торгівлі людьми, покарання за її здійснення, що сприяє усвідомленню потенційними організаторами торгівлі людьми покараності їх діяльності.
7. Просвіту батьків та молоді про права дитини, навчання та працевлаштування за кордоном.
8. Допомогу об'єктам соціальної роботи у вирішенні проблем працевлаштування, забезпечення житлом за місцем проживання, щоб вони не шукали «омріяного» щастя за кордоном.
Результативності соціальної профілактики заважають стереотипи, що існують у суспільстві:
- твердження що торгівля людьми - це торгівля молодими жінками з метою сексуальної експлуатації;
- проблема торгівлі людьми існує тільки за кордоном, тому заходи безпеки необхідно знати і використовувати тільки в іншій країні.
Враховуючи, що жертвою торгівлі людьми може бути будь - яка особа, незалежно від віку, статі, професії, соціального статусу, інформаційно - просвітницька діяльність у Луганській області спрямована на цільові групи:
- учнів та їх батьків;
- студентів;
- осіб, які знаходяться на обліку у центрах зайнятості;
- соціальних працівників, психологів, педагогів;
- медичних працівників;
- працівників правоохоронних органів;
- державних службовців та посадових осіб органів місцевого самоврядування.
Соціальна профілактика торгівлі людьми у Луганській області здійснюється управлінням у справах сім'ї, молоді та спорту обласної державної адміністрації через спеціалістів Обласної комунальної установи «Луганський обласний Центр роботи з жінками». Види інформаційно - просвітницької діяльності, що використовуються у Луганській області:
- виїзд мобільних консультативних пунктів у міста та райони області;
- лекції, семінари;
- тренінги;
- відеолекторії;
- засідання «круглих столів»;
- анкетування різних верств населення;
- виготовлення та розповсюдження рекламної продукції;
- проведення Всеукраїнської акції «16 днів проти насильства».
Метою проведення інформаційно - просвітницької діяльності є:
1. Підвищення рівня обізнаності населення з проблем торгівлі людьми та рівня правової культури.
2. Вироблення населенням форм безпечної поведінки.
3. Затвердження ненасильницького світогляду.
4. Профілактика негативних явищ серед молоді.

2.5. «Гаряча лінія» як форма надання соціальної допомоги постраждалим від торгівлі людьми.
У наш час телефонне консультування впевнено займає своє місце в соціальній та превентивній роботі з будь - якими верствами населення, бо пропонує тимчасову , але миттєву підтримку кожній людині, яка цього потребує. Важко уявити профілактичну роботу з різними соціальними групами без такого важливого компоненту, як «гаряча лінія», яка реалізує значну частину завдань соціальної профілактики: проводить інформаційно - пропагандистську роботу; здійснює правову просвіту громадян України з питань дотримання прав людини та протидії торгівлі людьми; забезпечує статистичними даними за результатом соціального дослідження з зазначеної проблеми.
Застосування «гарячої лінії» має багато переваг:
- простота та доступність у встановленні контакту (набрати номер та подзвонити можна негайно, можна також перервати розмову у будь - який момент, у тому числі й у разі виникнення відповідної загрози безпеці);
- забезпечення анонімності та конфіденційності (абонент може отримати консультацію спеціаліста, знаходячись на «своїй» території);
- надання людині, яка потребує допомоги, можливості розповісти про свої проблеми та отримати кваліфіковану консультацію спеціаліста;
- повага до того, хто телефонує (сприйняття особи такою, якою вона є);
- індивідуальний підхід.
Перша «гаряча лінія» з проблем запобігання торгівлі жінками була відкрита в Україні 18 листопада 1997 року у рамках програми «Ла Страда: Запобігання торгівлі жінками в країнах Центральної і Східної Європи». «Гаряча лінія» працювала один раз на тиждень, що знижувало ефективність її роботи й можливість оперативно допомагати у вирішенні особистих проблем громадян. З квітня 1998 р. телефон почав працювати щодня, крім суботи й неділі. З 2000 р. робота «гарячої лінії» здійснювалася у рамках спільного проекту з Організацією з безпеки та співробітництва в Європі, телефон працював щодня, крім неділі.
З 1 листопада 2002 р. при фінансовій підтримці ОБСЄ у Міжнародному жіночому правозахисному центрі «Ла Страда - Україна» почала функціонувати національна «гаряча лінія», дзвінки на яку безкоштовні у межах України.
За телефоном «гарячої лінії» надаються конкретні поради тим, хто збирається виїхати за кордон на роботу, відпочинок, навчання, укласти шлюб з іноземцем/кою і т.д., а також надходить інформація від родичів із проханням знайти зниклих за кордоном, здійснюється контакт з потерпілими від торгівлі людьми, які потребують соціальної допомоги.
Таким чином, діяльність «гарячої лінії» з попередження торгівлі людьми актуальна в умовах дефіциту професійної інформаційної допомоги населенню. Вона дозволяє отримати інформаційну підтримку на високому професійному рівні. У той же час подібна діяльність потребує заглиблення подальшого науково - теоретичного забезпечення.
Аналізуючи статистику дзвінків «гарячої лінії» можна визначити спрямованість, а також цільові групи на певний відрізок часу для ведення превентивної роботи. Таким чином визначаються і регіони, у яких потрібно більш активно проводити превентивну роботу зі ЗМІ, з метою розміщення інформації з цієї проблеми. Працівники центру «Ла Страда - Україна» постійно аналізують запити від абонентів на ту або іншу тему і визначають, на що саме треба акцентувати увагу при роботі у кожному конкретному випадку.
Звернувшись на «гарячу лінію» по запобіганню торгівлі людьми можна отримати інформацію з наступних питань:
- правила візового в'їзду українських громадян в інші країни;
- можливі наслідки негативного працевлаштування за кордоном;
- можливі шляхи легального працевлаштування;
- законодавство інших країн по відношенню до іноземців, мігрантів, щодо визначення відповідальності за торгівлю людьми;
- права і обов'язки українських громадян за кордоном;
- небезпека потрапляння до тенет торгівців людьми;
- рівень життя в іноземних державах;
- релігійні, етнічні, культурні і т.д. особливості іноземних держав;
- адреси і номери телефонів державних закладів в Україні, які займаються проблемами торгівлі людьми;
- адреси і номери телефонів неурядових, благодійних, релігійних організацій в Україні та за кордоном, котрі надають допомогу або консультації;
- адреси і номери телефонів дипломатичних установ як України за кордоном, так і іноземних держав в Україні.

 

ПАМ'ЯТКА КОНСУЛЬТАНТОВІ «ГАРЯЧОЇ ЛІНІЇ»

1. Будьте ввічливими й уважними.
2. Вислухайте все, що запитують і розповідають по телефону.
3. Особливо уважно вислуховуйте конкретні питання.
4. Попросіть того, хто дзвонить по телефону, чітко сформулювати питання, що його цікавить, якщо це йому важко, допоможіть у цьому.
5. Стимулюйте того, хто дзвонить по телефону, до широкого викладу питання.
6. Спробуйте з'ясувати обережно й тактично (у процесі розмови) вік, освіту, місце проживання, чому звертається.
7. Обов'язково з'ясуйте джерела одержання інформації про наш телефон.
8. Робіть позначки під час розмови.
9. Ставтеся до всього, що почули, зі співчуттям й участю.
10. Пам'ятайте, ми даємо тільки телефонні консультації.
11. Нікому не називайте адресу офісу.
12. Якщо людина хоче написати листа, дайте поштову адресу організації.
13. Не давайте категоричних відповідей.
14. Пам'ятайте, що ми не займаємося працевлаштуванням і не даємо інформації щодо легітимності фірм.
15. Розповідаючи про можливість бути ошуканими з боку фірми, робіть це так, начебто ви розмовляєте із представником цієї фірми.
16. Розповідаючи про можливість бути втягненими в секс бізнес, робіть це так, начебто ви розмовляєте зі звідником.
17. Завжди прислухайтеся, чи щиро з вами розмовляють.
18. Не бійтеся сказати, що ви маєте потребу в додатковій консультації, попросіть передзвонити через деякий час.
19. Звертайтеся за консультаціями до фахівців і консультантів.
20. Заздалегідь визначтеся, яким ім'ям ви будете користуватися. Ваш псевдонім повинен бути постійним.
21. Заносьте всю інформацію в базу даних.

Специфіка роботи консультанта «гарячої лінії» з попередження торгівлі людьми полягає у необхідності надання якомога більшого обсягу інформації. Завдання консультанта - допомогти клієнту усвідомити альтернативні можливості і, як наслідок, - прийняття власного рішення.
Досвід роботи «гарячої лінії» свідчить, що її ефективність збільшується, якщо вона працює в організаціях, які використовують комплексний підхід до вирішення соціальних проблем. «Гарячі лінії» пов'язані з інформаційною роботою (розповсюдження номера й інформації про діяльність телефону довіри), активним співробітництвом з державними органами (для вирішення важких випадків для надання допомоги), налагодження мережі недержавних, релігійних організацій і центрів соціальних служб для надання конкретної допомоги постраждалим.
Зв'язок «гарячої лінії» з іншими напрямками роботи з протидії торгівлі людьми є тим важливим елементом комплексної діяльності, який дозволяє охопити широкий спектр питань, на відміну від ситуацій, коли кожен напрямок розглядається окремо, без взаємодії з іншими.
В Управлінні боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми УМВД України в Луганській області з 2002 року запроваджено діяльність «телефону довіри» з метою надання правової допомоги населенню, особам, які постраждали від торгівлі людьми та належать до групи ризику, отримання інформації про протиправну діяльність злочинних груп та окремих осіб, причетних до вчинення злочинів, пов'язаних з торгівлею людьми. «Телефон довіри» № 8(0642)598-629; 8(0642)62-03-83».
З метою надання допомоги особам, які постраждали від торгівлі людьми, захисту їх законних інтересів, реабілітації та реінтеграції Управління БЗПТЛ УМВСУ в Луганській області підтримує партнерські відносини з громадською організацією «Жінки Донбасу», МОМ (Міжінародна організація з міграції).

2.6. Надання допомоги потерпілим від торгівлі людьми.
Соціальна робота, соціальний супровід, процес реабілітації та реінтеграції постраждалих від торгівлі людьми є комплексними, важкими, тривалими у часі. Результат надання соціальної допомоги залежить від чіткої роботи багатьох організацій. Це - державні структури, медичні заклади, центри соціальних служб для сім'ї , дітей та молоді, центри зайнятості, правоохоронні органи, міжнародні та неурядові організації. Дотримання етичних принципів - індивідуальна відповідальність кожного, хто прагне високих стандартів професійної практики та поведінки.
Пошук зниклих осіб є нелегкою справою, яка ускладнюється тим, що родичі зниклих за кордоном людей часто не знають, куди їм звертатися за допомогою, а ефективний механізм допомоги у таких ситуаціях ще не відпрацьований. Перші спроби створення цього механізму, з включенням у нього неурядових організацій, були здійснені у 1999 році, коли Центр « Ла Страда - Україна» разом з Міжнародною організацією міграції провів засідання «Круглого столу» для представників державних структур і неурядових організацій з цієї проблеми. Результатом цього засідання стало видання «Справочника по вопросам розыска исчезнувших за границей украинских граждан».
Наступним видом соціальної роботи у сфері боротьби з торгівлею людьми є реабілітація потерпілих. Соціальний супровід - робота, спрямована на надання соціальної опіки, допомоги та патронажу соціально незахищеним категоріям дітей та молоді з метою подолання життєвих труднощів, збереження, підвищення їх соціального статусу. Від того, як жертву насильства і обману сприймуть близькі, суспільство у перші дні після визволення і повернення, у значній мірі залежить її подальша доля. Часто неприйняття родиною, відчужене ставлення оточуючих штовхають таких потерпілих на нові ризиковані кроки з метою налагодження власного життя, та вони часто знову опиняються у руках торгівців людьми.
Реабілітація - ці дії для надання первинної допомоги потерпілим (поселення до притулку зразу після визволення з рабства, зняття стресу, надання термінової медичної допомоги тощо), а потім - допомога у відтворенні задовільного психологічного та фізичного стану, статусу особи у суспільстві, зв'язку з мікро- і макросередовищем. Об'єктами реабілітації стають безпосередньо потерпілі від торгівлі людьми, а також їх родичі (чоловіки, особливо у випадках примусу жінки до заняття проституцією, діти, батьки). Час, необхідний для соціальної реабілітації потерпілих, - дуже індивідуальний, але в середньому становить один місяць. Як правило, це той термін, в ході якого потерпіли утримуються в притулках, кризових центрах, тощо.
Етапи реабілітації в соціальній роботі з потерпілими від торгівлі людьми:
1. Ідентифікація проблеми: отримання первинної інформації від потерпілих (місцезнаходження, наявність документів, стан здоров'я, матеріальне положення).
2. Втручання у ситуацію - допомога в пошуку потерпілих за кордоном, визволення з місця утримання (нерідко при участі силових структур), отримання первинної медичної і психологічної допомоги, оформлення документів на повернення додому.
3. Корекція та змінення ситуації (робота з потерпілими після повернення).
Соціально - психологічна реабілітація потерпілих передбачає послідовну роботу по:
1) зміні відношення до себе і поведінки: сталося те, що сталося, з цим треба жити без комплексу провини, примиритися з минулим;
2) навчанню жити в нових умовах: можлива професійна підготовка, встановлення нових зв'язків з мікросередовищем, адаптація до умов розриву з родиною;
3) підготовці до розумного ризику, відповідальному прийняттю рішення (тобто вмінню враховувати ситуацію, умови, а не керуватися лише своїми емоціями та почуттями);
4) підготовці до самостійного життя: як жити у майбутньому, розраховувати на свої сили, бути впевненими в собі.
Більшість потерпілих отримують медичну допомогу в реабілітаційному центрі МОМ. Серед послуг, що пропонуються центром, - обстеження будь - якого характеру, лікування та консультації лікарів.
Крім цього, кожна неурядова організація, яка працює з потерпілими, має, як правило, приватні контакти з лікарями, які надають медичні послуги потерпілим.
Державні центри планування сім'ї, на базі більшості яких працюють регіональні представництва Української асоціації планування сім'ї, також залучаються неурядовими організаціями до допомоги потерпілим. І хоча центри не мають можливості безкоштовно лікувати потерпілих від торгівлі людьми, спеціалісти безкоштовно надають медичні та психологічні консультації, роблять елементарні аналізи. Перевагою звернення до послуг цих медичних закладів є поінформованість спеціалістів у проблемі торгівлі людьми та вміння працювати з різними соціально незахищеними категоріями, однією з яких є потерпілі від торгівлі людьми.
Психологічна допомога надається багатьма організаціями. Міжнародна організація з міграції в реабілітаційному центрі має психолога, який працює з потерпілими з першого дня. Психологом центру застосовуються індивідуальні консультації, проводиться робота в групах, працюють групи самодопомоги. Окремий вид психологічних консультацій надається потерпілим, хворим на ВІЛ/СНІД. Консультування для ВІЛ- інфікованих продовжується під патронатом неурядових організацій психологами центрів боротьби зі СНІДом, що працюють у регіонах.
Кожний центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді має психолога. Після повернення потерпілої особи додому психологічну допомогу можуть надавати в центрах. ЦСССДМ надають психологічні консультації по телефону та безпосередньо в центрі. Можливість отримання психологічної допомоги в ЦССДМСМ, з одного боку, є додатковою можливістю підтримки потерпілих у будь - якому регіоні.
Правова допомога надається всім потерпілим від торгівлі людьми, які звертаються по допомогу до неурядових організацій чи МОМ. Тобто всіх потерпілих інформують про їх права, про можливість свідчити проти торгівців. Така інформація надається соціальним працівником, який опікується потерпілою і не вимагає допомоги кваліфікованого юриста. У разі бажання потерпілої свідчити проти торгівців або існування інших проблем, вирішення яких потребує втручання юриста, неурядові організації звертаються по допомогу до кваліфікованих спеціалістів. Наприклад, при бажанні потерпілої свідчити Міжнародна організація з міграції залучає адвокатів, які захищають інтереси потерпілих у суді.
Юридичну допомогу потерпілим надають юристи неурядових організацій. Серед проблем потерпілих від торгівлі людьми, з якими стикаються юристи центрів, є такі:
- поновлення прав потерпілих на власність після довготривалої відсутності в Україні;
- розлучення;
- допомога у складанні цивільних позовів на відшкодування збитків та ін.
Для багатьох потерпілих після повернення з - за кордону виникає проблема з житлом. Причиною цього можуть стати розлучення з чоловіком, нерозуміння та неприйняття жінки сім'єю, позбавлення судом права потерпілої на власність (у зв'язку з довготривалою відсутністю) та інші причини. І хоча в останньому випадку закон на боці потерпілої, повернути житло надзвичайно важко. Тому після проходження реабілітаційного курсу в притулку у потерпілих нерідко виникає потреба у місці для проживання. У таких випадках неурядові організації знаходять для потерпілих місця в гуртожитках або наймають квартири. Оплату таких послуг, як правило, бере на себе МОМ.
Одним з дієвих шляхів організації соціальної допомоги постраждалим є контакти з неурядовими організаціями у різних країнах світу, які можуть сприяти пошуку та поверненню потерпілих. Крім того, неурядові організації мають можливість надавати психологічну, медичну, юридичну допомогу, забезпечити притулком тощо. Тому важливим є розвиток міжнародної мережі організацій, які працюють у рамках попередження торгівлі людьми та надають допомогу постраждалим.
Існує ще один шлях допомоги потерпілим - інформування правоохоронних органів України у ситуаціях, в яких опинилася людина, яка потребує допомоги за кордоном. Але, згідно правозахисним принципам, яких додержується Центр «Ла Страда - Україна» і ряд інших неурядових організацій у своїй роботі, ця інформація може передаватися правоохоронним органам тільки зі згодою самих потерпілих. Тому, наприклад, співробітники Центра не беруть на себе таку від повільність, наполегливо радять близьким потерпілих, від яких, як правило, надходить інформація про особу, яка потребує допомоги, звертатися до правоохоронних органів самостійно.
Слід підкреслити, що допомога потерпілим від торгівлі людьми особам повинна включати не лише сприяння їх поверненню, реабілітації та реінтеграції, але й надання допомоги в реалізації їх права на справедливий судовий розгляд справи. Реалізація цього права окрім безпосереднього кримінального переслідування торговців людьми передбачає також і право на отримання адекватної компенсації за завдані жертвам торгівлі людьми матеріальні збитки та моральну шкоду. На законодавчому рівні повинен бути визначений обсяг такого відшкодування. Проте національна стратегія протидії торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, на даний момент не передбачає приділення належної уваги врегулюванню проблеми забезпечення відшкодування та компенсації жертвам торгівлі людьми, - натомість, основна увага приділяється вирішенню проблеми реабілітації жертв досліджуваного злочину.

РОЗДІЛ 3. СУБ'ЄКТИ СОЦІАЛЬНОЇ ПРОФІЛАКТИКИ ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ ТА ЇХ ВЗАЄМОДІЯ

3.1. Координація реалізації програми
Міжвідомчу координаційну раду з питань протидії торгівлі людьми (Міжвідомча рада), створено при Кабінеті Міністрів України в 2002 р. відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Комплексної програми протидії торгівлі людьми" та "Про утворення Міжвідомчої координаційної ради з питань протидії торгівлі людьми" (№ 1961 від 25.12.2002). Її мета - координація та забезпечення здійснення заходів, визначених Державною програмою протидії торгівлі людьми на період до 2010 року, та вирішення питань, які потребують міжгалузевої координації щодо запобігання та боротьби з торгівлею людьми, розшуку зниклих за кордоном, повернення та реабілітації потерпілих.
Міжвідомчу раду очолює міністр України у справах сім'ї, молоді та спорту. До її складу входять представники всіх міністерств та відомств, зазначених у Державній програмі, зокрема Міністерства у справах сім'ї, молоді та спорту, Міністерства внутрішніх справ, Міністерства закордонних справ, Міністерства освіти і науки, Міністерства юстиції, Міністерства праці та соціальної політики, Міністерства охорони здоров'я, Служби безпеки України, Державного комітету зв'язку та інформатизації України, Адміністрації державної прикордонної служби, Державного комітету у справах національностей та міграції та Державної туристичної адміністрації України. Усі члени Координаційної ради працюють на виконання Державної програми протидії торгівлі людьми і звітують про це Уряду.
Відповідно до Державної програми відповідальність за координацію діяльності з протидії торгівлі людьми покладена на Міністерство України у справах сім'ї, молоді та спорту, яке щорічно готує звіт про рівень виконання Державної програми, де описані дії різних урядових структур, спрямовані на виконання положень програми.
На регіональному рівні координаторами є обласні управління у справах сім'ї, молоді та спорту, за ініціативою яких також створюються координаційні ради.
Координація діяльності правоохоронних органів
Генеральна прокуратура України несе відповідальність за координацію діяльності правоохоронних органів, зокрема МВС, СБУ, Державного комітету у справах охорони державного кордону України, Державної податкової адміністрації України та Державної митної служби України.

3.2. Роль органів державної влади в здійсненні соціальної профілактики торгівлі людьми
Відповідно до Закону України "Про соціальну роботу з дітьми та молоддю" (2001 р.) суб'єктами соціальної роботи з дітьми та молоддю взагалі і соціальної профілактики зокрема є: уповноважені органи, які здійснюють соціальну роботу з дітьми та молоддю; фахівці із соціальної роботи. До уповноважених органів належать: органи виконавчої влади; органи місцевого самоврядування; служби у справах неповнолітніх; центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, їх спеціалізовані формування; підприємства, установи та організації, незалежно від їх підпорядкування та форми власності.
Державна програма протидії торгівлі людьми (постанова Кабінету Міністрів України від 07.03.2007 № 410) крім основних видів діяльності, спрямованої на протидію торгівлі людьми, також визначає суб'єкти, відповідальні за її виконання. Суб'єктами виступають державні структури, неурядові організації, міжнародні організації. Відповідальність за виконання першої частини Програми "Запобігання торгівлі людьми та боротьба з нею" покладено переважно на такі державні структури як Міністерство у справах сім'ї, молоді та спорту, МВС, МЗС, МОН, Мінпраці, Мін'юст, Державна прикордонна служба, Держкомтелерадіо, Держкомнацрелігії, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації. В рамках першої частини Програми профілактична діяльність здійснюється за такими напрямами:
• утворення та забезпечення діяльності робочих експертних груп при регіональних постійно діючих комісіях з питань обміну інформацією про запобігання торгівлі людьми та координації зусиль у боротьбі з нею.
• забезпечення проведення щорічних регіональних і міжгалузевих нарад-семінарів з питань координації зусиль, проведення аналізу та уточнення стратегії запобігання торгівлі людьми та боротьби з нею.
• організація навчання державних службовців з питань протидії торгівлі дітьми, викоренення найгірших форм дитячої праці.
• забезпечення підготовки та навчання працівників дипломатичної служби з питань протидії торгівлі людьми, налагодження міжнародного співробітництва у цій сфері,
• включення до програм підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації педагогічних працівників інститутів післядипломної педагогічної освіти навчальних курсів, лекцій та практичних занять з питань протидії торгівлі людьми.
• видання інформаційно-освітніх матеріалів з питань профілактики торгівлі людьми та проблем соціального захисту дітей і молоді.
• підвищення рівня інформованості населення щодо засобів і методів, які використовуються торговцями людьми, шляхом організації та здійснення інформаційно-просвітницьких заходів.
• запровадження навчального курсу з питань трудової міграції та протидії торгівлі людьми для працівників Державної служби зайнятості на базі Інституту підвищення кваліфікації державної служби зайнятості.
• забезпечення проведення інформаційно-роз'яснювальної роботи з питань зайнятості населення, інформування громадян про вакансії за кордоном (у рамках двосторонніх угод).
• створення циклу тематичних теле- та радіопередач, запровадження в електронних та друкованих засобах масової інформації окремі рубрики для розміщення інформаційних матеріалів про професії, що користуються попитом на вітчизняному ринку праці, а також про наслідки нелегального виїзду за кордон з метою працевлаштування.
• підвищення рівня інформованості громадян щодо запобігання і
протидії торгівлі людьми.
Міністерство України у справах сім'ї, молоді та спорту є центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань сім'ї, жінок, дітей та молоді, демографічних процесів, рівності прав та можливостей жінок і чоловіків.
Основними завданнями Міністерства є:
• удосконалення законодавства України стосовно забезпечення прав та інтересів сім'ї, жінок, дітей і молоді з урахуванням вимог міжнародного права;
• забезпечення соціального та правового захисту дітей, жінок, сімей та молоді;
• сприяння соціальному становленню і розвитку дітей та молоді;
• здійснення заходів, спрямованих на розв'язання житлово-побутових проблем молоді та молодих сімей;
• забезпечення рівних прав і можливостей для участі жінок і чоловіків у політичному, економічному, культурному та соціальному житті;
• запобігання фізичному, психологічному та економічному насильству в сім'ї;
• утвердження соціального партнерства сім'ї і держави, посилення відповідальності батьків за життєзабезпечення та виховання дітей, підвищення правової обізнаності батьків і дітей;
• сприяння розвитку різних форм сімейного виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, створенню дитячих будинків сімейного типу, прийомних сімей, встановленню опіки і піклування, усиновленню тощо;
• координація діяльності органів виконавчої влади щодо соціально-правового захисту дітей, які опинились у кризовій ситуації, запобігання бездоглядності і правопорушенням серед дітей, здійснення соціальної реабілітації найбільш уразливих категорій дітей, зокрема дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.
Міністерство здійснює профілактичну роботу з населенням шляхом співпраці з неурядовими організаціями та центрами соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді. Під час проведення спільних комплексних акцій розповсюджується інформаційна література, надаються консультації щодо правил безпечної поведінки. Працівники управлінь ініціюють та проводять заходи для учнів навчальних закладів та батьків спільно з працівниками освіти. Оскільки Міністерство є структурою, що координує діяльність з протидії торгівлі людьми, то на нього також покладена відповідальність за проведення "круглих столів", зустрічей, засідань з метою обміну інформацією та координації зусиль у напрямі протидії торгівлі людьми.
Державна соціальна служба для сім'ї, дітей та молоді. Центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді спільно з неурядовими організаціями є основними суб'єктами ведення профілактичної роботи. На сьогодні система соціальних служб є досить розгалуженою мережею і нараховує понад 1500 центрів, які розташовані навіть у невеликих районних центрах та селищах, і понад 3 тисячі їх спеціалізованих формувань, робота яких спрямована на надання соціальних послуг дітям, сім'ям та молоді. Це - служби соціальної підтримки сім'ї, роботи з ін'єкційними споживачами наркотиків, студентські соціальні служби, інформаційно-ресурсні центри, школи волонтерів, консультаційні пункти у пологових будинках та відділеннях, «Телефони Довіри», мобільні консультпункта тощо.
Серед основних отримувачів соціальних послуг - сім'ї з дітьми, які опинилися у складних життєвих обставинах, прийомні сім'ї, дитячі будинки сімейного типу, випускники інтернат них закладів.
Практична соціальна діяльність центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді здійснюється в таких напрямах:
- раннє виявлення, облік, ведення банку даних та соціальний супровід сімей, які опинилися у складних життєвих обставинах;
- підготовка до самостійного життя, соціальна адаптація, соціальний супровід дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, із числа учнів старших класів та випускників інтернат них закладів;
- здійснення соціальної роботи, спрямованої на запобігання відмовам від новонароджених дітей, соціальна підтримка вагітних жінок та жінок з новонародженими дітьми;
- пошук, відбір, навчання та забезпечення соціального супроводження прийомних та дитячих будинків сімейного типу;
- соціальна підтримка ВІЛ-інфікованих вагітних жінок, дітей, молоді та членів їхніх сімей;
- соціально-психологічна реабілітація дітей та молоді з функціональними обмеженнями;
- соціально-профілактична робота щодо запобігання правопорушенням та соціально небезпечним хворобам, подолання їх наслідків у дитячому та молодіжному середовищі, в тому числі серед груп ризику, формування навичок здорового способу життя;
- надання соціальних послуг та соціальний патронаж неповнолітніх та молоді, які перебувають у місцях позбавлення волі або звільняються з них.
Відповідно до українського законодавства (Закон України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» від 07.02.2007 №21-95/ВР) здійснення соціального захисту і профілактики правопорушень серед дітей покладається на спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах сім'ї, дітей та молоді (Міністерство України у справах сім'ї, молоді та спорту), уповноважений орган влади Автономної Республіки Крим у справах сім'ї, дітей та молоді, служби у справах дітей обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих органів міських і районних у містах рад; школи соціальної реабілітації та професійні училища соціальної реабілітації органів освіти; центри медико-соціальної реабілітації дітей закладів охорони здоров'я; притулки для дітей; кримінальну міліцію у справах дітей органів внутрішніх справ; приймальники-розподільники для неповнолітніх органів внутрішніх справ; спеціальні виховні установи Державного департаменту України з питань виконання покарань; центри соціально-психологічної реабілітації дітей; соціально-реабілітаційні центри (дитячі містечка) (Стаття 1 Розд. 1 Закону України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» від 07.02.2007 № 21-95/ВР).
Служби у справах дітей: розробляють і здійснюють заходи щодо захисту прав, свобод і законних інтересів дітей (потерпілих від торгівлі людьми); координують зусилля у вирішенні питань соціального захисту; ведуть державну статистику щодо потерпілих дітей та дітей, які опинились у складних життєвих обставинах, надають фахівцям та громадянам практичну та методичну допомогу, консультації з питань соціального захисту дітей.
Мають право: звертатися у разі порушення прав та законних інтересів дітей, а також з питань надання їм допомоги до відповідних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності; проводити роботу серед дітей з метою запобігання правопорушенням; порушувати перед органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування питання про направлення до спеціальних установ для дітей, навчальних закладів (незалежно від форми власності) дітей, які опинились у складних життєвих обставинах, неодноразово самовільно залишали сім'ю та навчальні заклади; представляти у разі необхідності інтереси дітей в судах, у їх відносинах з підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності; запрошувати для бесіди батьків або опікунів, піклувальників, посадових осіб до служби у справах дітей з метою з'ясування причин та умов, які призвели до порушення прав дітей, вживати заходів щодо їх усунення; визначати потребу регіонів в утворенні спеціальних установ і закладів соціального захисту для дітей; розробляти і реалізовувати власні та підтримувати громадські програми соціального спрямування з метою забезпечення захисту прав, свобод і законних інтересів дітей; порушувати перед органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування питання про притягнення до відповідальності згідно із законом фізичних та юридичних осіб, які допустили порушення прав, свобод і законних інтересів дітей; відвідувати дітей, які опинились у складних життєвих обставинах, перебувають на обліку в службі у справах дітей, за місцем їх проживання, навчання і роботи; вживати заходів для соціального захисту дітей.
Міністерство освіти і науки України залучене переважно до превентивно-освітньої роботи серед молоді, підготовки майбутніх спеціалістів, обізнаних з даною проблематикою, підвищення рівня кваліфікації працівників освіти, а також підготовки інформаційно-методичних матеріалів. Управління та установи структури Міністерства здійснюють організаційну та адміністративну підтримку проведенню заходів із запобігання торгівлі людьми. Регулярно проводяться семінари з проблеми на базі Центрального інституту післядипломної педагогічної освіти з залученням фахівців Міжнародного жіночого правозахисного центру "Ла Страда - Україна". Експерти МОН беруть участь у підготовці інформа¬ційних та методичних матеріалів. Науково-методичний центр вищої освіти спільно з Центром "Ла Страда - Україна" готує та видає інформаційні та методичні матеріали для розповсюдження у вищих на¬вчальних закладах України.
З 1 січня 2005 року введена в штатний розклад загальноосвітніх шкіл посада соціального педагога. Саме соціальний педагог повинен виконувати ту роботу, яку виконували на громадських засадах шкільні інспектори з охорони прав дітей.
Соціально-педагогічна робота оговорена в національній програмі "Освіта". Під неї виділено окрему статтю в Законі України "Про освіту" - статтю 22 "Соціально-педагогічний патронаж у системі освіти", у котрій наголошується: "Соціально-педагогічний патронаж у системі освіти сприяє взаємодії закладів освіти, сім'ї і суспільства у вихованні дітей, їх адаптації до умов соціального середовища, забезпечує консультативну допомогу батькам, особам, які їх замінюють". У даному аспекті Закон України "Про освіту" пересікається із Законом України "Про соціальну роботу з дітьми та молоддю в Україні" та із Законом України "Про охорону дитинства", котрими також керується у своїй діяльності загальноосвітній навчальний заклад, оскільки належить до сфери освіти і виховання, де реалізується соціальна робота через надання характерних послуг, у тому числі - соціально-педагогічних. Як соціальна інфраструктура, в ряду інших соціальних організацій, згідно із змістом даних законів, школа виступає суб'єктом соціальної роботи, отже, організує діяльність, спрямовану "на створення соціальних умов життєді¬яльності, гармонійного та різнобічного розвитку дітей та молоді, захист їх конституційних прав, свобод і законних інтересів, задоволення культурних та духовних потреб".
Соціальний педагог у системі загальної середньої освіти є спеціалістом, компетентним з питань надання педагогічної підтримки, допомоги, перш за все, дітям і членам їх сімей; націленим на стимулювання об'єктів/суб'єктів діяльності до самодопомоги у сфері захисту своїх законних прав, свобод й інтересів. У межах школи соціальний педагог співпрацює з практичним психологом щодо вирішення всієї сукупності складних проблем особистості з собою та навколишнім середовищем.
Для вирішення складних проблем, що виникають в об'єкта діяльності, з якими не справляється ні він сам, ні педагоги, зокрема - класний керівник, шкільний соціальний педагог вступає у взаємодію не тільки з практичним психологом, а й з іншими об'єктами (суб'єктами) діяльності, у тому числі - батьками (особами, що їх замінюють), членами адміністративного апарату школи (директором, його заступниками), педагогічними працівниками (вчителями-предметниками, педагогом-організатором), обслуговуючим персоналом (технічними та іншими працівниками), представниками соціальних служб і громадських організацій, правоохоронних органів й органів влади тощо.
Роль Міністерства праці та соціальної політики у запобіганні торгівлі людьми полягає в наданні профорієнтаційних послуг та організації професійного навчання безробітних, особливо молоді, професіям, які користуються попитом на ринку праці, з врахуванням особливостей регіону; вирішенні питань зайнятості випускників професійно-технічних училищ та вищих навчальних закладів; сприянні працевлаштуванню молоді, яка звертається до Державної служби зайнятості; здійсненні контролю за посередницькою діяльністю суб'єктів підприємницької діяльності з працевлаштування за кордоном, роботою туристичних фірм та шлюбних агенцій тощо.
Державний центр зайнятості є структурним підрозділом Міністерства праці та соціальної політики України, діяльність якого спрямована на здійснення державної політики щодо зайнятості громадян. У структурі цієї організації виділяються обласні, міські та районні центри зайнятості.
У кожному центрі існує база даних вакансій, доступ до якої необмежений і може здійснюватися через інформаційний сектор. Вакансії у базі даних закодовані. Якщо працівникові сподобалась та чи інша вакансія, він повідомляє про це спеціалісту ЦЗ, який виступає своєрідним посередником між роботодавцем і потенційним працівником.
Ще одна послуга, яку можуть надавати центри зайнятості, - професійне навчання. Навчання здійснюється за робочими спеціальностями (швачки, продавці, оператори ПК, секретарі), і за спеціальностями з отриманням другої вищої освіти (фінанси і аудит, організатор малого бізнесу).
Крім перелічених послуг центр зайнятості надає можливість займатися підприємницькою діяльністю. Для участі в цій програмі необхідно скласти бізнес-план і подати його на розгляд. Після цього він розглядається комісією, до складу якої входять представники правоохоронних органів, громадських організацій, організацій підприємців та ін. Після розгляду комісія може прийняти рішення про видачу одноразового кредиту.
Фахівці центру зайнятості консультують на національній "гарячій лінії" з питань торгівлі людьми з приводу можливостей легального працевлаштування за кордоном, необхідних процедур та документів, наявності у посередника з працевлаштування ліцензії на такий вид діяльності тощо.
Міністерство охорони здоров'я є одним із найважливіших державних органів з надання соціальної допомоги потерпілим. Відповідно до Комплексної програми протидії торгівлі людьми на МОЗ зокрема, покладені такі завдання щодо запобігання торгівлі людьми: запровадити проведення щорічних регіональних і міжгалузевих нарад-семінарів; продовжити роботу щодо подальшого вивчення, порівняльного аналізу, узагальнення та поширення в Україні міжнародного досвіду з питань запобігання торгівлі людьми; забезпечити дотримання законодавства під час організації оздоровлення та відпочинку дітей за кордоном, а також у роботі лікувально-профілактичних та інших закладів, у яких перебувають або утримуються діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування; забезпечити систематичне проведення серед осіб групи ризику консультаційної та роз'яснювальної роботи, надання їм адресної допомоги; забезпечити проведення з представниками групи ризику індивідуально-профілактичної роботи; підвищувати рівень інформованості населення про проблему; систематично організовувати проведення інформаційно-просвітницьких заходів щодо запобігання торгівлі людьми; забезпечити подання інформаційно-консультативної та правової допомоги громадянам України, які виїжджають за кордон для працевлаштування, оздоровлення, відпочинку та іншою метою; продовжити проведення тематичних занять з питань запобігання торгівлі людьми у рамках виконання програм статевого виховання та консультування в центрах планування сім'ї, кризових центрах для жінок та молоді.
Міністерство внутрішніх справ України є одним із головних реалізаторів державної політики в галузі протидії торгівлі людьми. Координацію роботи з попередження, виявлення та розслідування злочинів, пов'язаних із торгівлею людьми, покладено на спеціалізовані управління боротьби із злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми. Головними завданнями органів внутрішніх справ є запобігання, виявлення, розкриття та розслідування злочинів, пов'язаних із торгівлею людьми, притягнення до відповідальності причетних до них осіб, а також, спільно з іншими державними та недержавними організаціями, надання допомоги потерпілим.
Державна прикордонна служба України надає допомогу в поверненні громадянам України, які стали жертвами торгівлі людьми; забезпечує залучення міжнародних і громадських організацій, благодійних фондів до реалізації проектів щодо запобігання та боротьби з торгівлею людьми, захисту прав осіб, які стали жертвами торгівлі людьми, розшуку зниклих за кордоном, повернення та реабілітації жертв торгівлі людьми; забезпечує залучення міжнародних і громадських організацій, благодійних фондів до реалізації проектів щодо запобігання та боротьби з торгівлею людьми, захисту прав осіб, які стали жертвами торгівлі людьми, розшуку зниклих за кордоном, повернення та реабілітації жертв торгівлі людьми тощо.
Серед головних завдань Міністерства закордонних справ України: захист прав та інтересів громадян і юридичних осіб України за кордоном та облік громадян України, які постійно або тимчасово проживають за кордоном. Воно забезпечує надання інформаційно-консультаційної та правової допомоги громадянам України, які виїжджають за кордон з метою працевлаштування, оздоровлення, відпочинку та з іншою метою; здійснює заходи щодо приведення законодавства України у відповідність з основними положеннями Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності, Протоколу проти незаконного ввозу мігрантів сушею, морем і повітрям і Протоколу про запобігання та боротьбу з торгівлею людьми, особливо жінками і дітьми, та про покарання злочинців; працює у напрямі вдосконалення механізму забезпечення постійного обміну інформацією між правоохоронними органами України та інших держав щодо юридичних і фізичних осіб, які займаються транскордонною торгівлею людьми, а також методів та процедур розслідування і розкриття злочинів, пов'язаних із торгівлею людьми. Міністерство також забезпечує залучення міжнародних і громадських організацій, благодійних фондів до реалізації проектів щодо запобігання та боротьби з торгівлею людьми, захисту прав осіб, які стали жертвами торгівлі людьми, розшуку зниклих за кордоном, повернення та реабілітації жертв торгівлі людьми. Відповідно до Консульського статуту України до обов'язків Консула України в зарубіжній державі входять ведення обліку громадян України, які постійно проживають або тимчасово перебувають у його консульському окрузі; інформування громадян України, які тимчасово перебувають у його консульському окрузі, про законодавство держави перебування, а також про місцеві звичаї; здійснення за дорученням Міністерства закордонних справ України в установленому порядку нагляду за станом утримання та виховання дітей - громадян України, усиновлених іноземними громадянами, до досягнення ними 18-річного віку; Консул має право видавати, продовжувати паспорти громадянам України і вносити зміни до паспортів громадян України тощо.
Центр допомоги мігрантам відповідно до покладених на нього завдань:
• співпрацює з українськими правоохоронними та іншими структурами, зокрема з міністерствами праці та соціальної політики, внутрішніх справ, освіти та науки, у справах сім'ї, молоді та спорту, інститутом Уповноваженого з прав людини у питаннях надання правової допомоги громадянам України трудящим-мігрантам;
• здійснює накопичення інформації та проведення моніторингу стосовно проблемних питань щодо захисту прав трудящих-мігрантів громадян України;
• вивчає стан та здійснює аналіз міжнародного права та національного права країн світу, насамперед щодо законодавства країн, де спостерігається порушення основних прав; готує видання з питань міжнародного права трудящих-мігрантів, збірки перекладів актів міжнародного права стосовно захисту прав трудящих-мігрантів на українську мову;
• проводить конференції, симпозіуми, "круглі столи", інші заходи з питань захисту громадян України трудящих-мігрантів за кордоном.
Центр координує свою діяльність зі структурними підрозділами Департаменту консульської служби Міністерства закордонних справ України та консульськими установами України за кордоном.
Запровадження більш дієвого механізму правового захисту співвітчизників за кордоном сприятиме реалізації засадного принципу -доступності консульсько-правових послуг для кожного співвітчизника.
Державний комітет телебачення та радіомовлення. Значні можливості у проведенні профілактичної роботи щодо протидії торгівлі людьми мають засоби масової інформації. Державними телерадіокомпаніями та державними друкованими періодичними виданнями започатковано відповідні рубрики та тематичні сторінки з метою підвищення рівня інформованості населення щодо запобігання торгівлі людьми, а також про потенційний ризик експлуатації, насильства та зловживань стосовно не¬легальних мігрантів: "Східний кордон - останній рубіж", "Хто сприяє незаконній міграції?", "Знаю я", "Хто я?". У пресі з'явилися спеціальні рубрики "Нелегальній міграції - надійний заслін", "Жінка потребує захисту", "Гаряча лінія", "Ні - торгівлі живим товаром", "Біле рабство", "XXI століття: особливості сучасної работоргівлі", "Живий товар", "Жінки та діти на продаж", "Запобігання торгівлі людьми" тощо. Вони можуть стати джерелом додаткової інформації при підготовці до занять із питань запобігання торгівлі людьми.

3.3. Роль неурядових організацій у здійсненні соціальної профілактики торгівлі людьми
Для успішної роботи з попередження торгівлі людьми й допомоги потерпілим необхідна координація зусиль державних і недержавних організацій. У теорії державного управління виділяються 3 моделі взаємодії недержавних і державних організацій:
1) взаємодія з державною домінантою, коли фінансування й соціальні послуги надаються державою й органами влади, а громадські організації беруть участь у тих або інших заходах;
2) дуалістичні відносини: ситуація, коли держава й НУО беруть участь у фінансуванні й наданні послуг;
3) партнерські взаємини: ситуація, коли відповідальні за фінансування послуг, які надаються населенню, НУО.
Що стосується торгівлі людьми, то тут присутні перші дві моделі: перша - у розшуку людей і їхньому вилученню, поверненні, друга - профілактиці торгівлі й допомозі потерпілим.
Формами взаємодії НУО й державних організацій є:
• проведення загальних прес-конференцій, круглих столів, виступи в ЗМІ;
подання один одному інформації про надання послуг для коор¬динації зусиль;
• проведення спільних акцій, нарад;
• навчання партнерів основам соціальної роботи, обмін досвідом;
• надання послуг, що доповнюють гарантовані законом;
• проведення спільних (або за замовленням) досліджень проблеми.
Діяльність неурядових організацій стала можливою з набуттям Україною незалежності та вибором демократичних перспектив розвитку. Неурядові організації, що стоять на сторожі прав та інтересів громадян, мають важливе значення для розбудови громадянського суспільства. В Україні зареєстровано більше 20 тис. об'єднань громадян. Стаття 3 Закону України "Про об'єднання громадян" визначає громадську організацію як "об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів", а стаття 20 гарантує право "представляти і захищати свої законні інтереси та законні інтереси своїх членів (учасників) у державних та громадських органах". Відповідно до статті 36 Конституції України громадяни України для здійснення та захисту своїх прав і свобод мають право на об'єднання в політичні партії та громадські організації.
Як суб'єкти адміністративного права громадські утворення керуються Конституцією України, законодавством України, положеннями про відповідні органи самоорганізації, рішеннями місцевих органів державної виконавчої влади і місцевого самоврядування, рішеннями зборів громадян. Стаття 8 Закону "Про об'єднання громадян" передбачає, що держава забезпечує додержання їх прав і законних інтересів, а втручання державних органів та службових осіб у діяльність об'єднань громадян, як і навпаки, втручання об'єднань громадян у діяльність державних органів, окрім випадків, які передбачені законом, не допускається.
Велика роль у процесі формування громадського суспільства та демократичних перетворень, яку відіграють неурядові організації, - це не тільки вимога сучасних міжнародних документів, але й результат практичної діяльності неурядових організацій, їх високої активності в політичному та соціальному житті країни, високого професійного та наукового потен¬ціалу активістів, глибоких знань соціальних, політичних, економічних проблем сучасної України, досвіду міжнародного спілкування, знайомства зі шляхами вирішення проблем у демократичних країнах світу.
Саме неурядові організації на початку 1997 року розгорнули діяльність проти торгівлі людьми в Україні, коли державними структурами увага цій проблемі ще не приділялась. Окреслимо основні зони впливу неурядових організацій на формування політики в державі та проаналізуємо їх.
Вибір основних методологічних підходів, головних принципів, цілей, завдань, напрямів та шляхів впровадження політики щодо попередження торгівлі людьми
Від вибору методологічних принципів державної політики щодо протидії торгівлі людьми залежить напрям цієї роботи. Не випадково саме неурядові організації були ініціаторами та організаторами проведення низки заходів, зокрема конференцій та семінарів, на яких обговорювалися болючі питання українського суспільства та формування сучасної політики з протидії негативним явищам. Рекомендації стали предметом обговорення під час парламентських слухань з даної проблематики, засідань Міжвідомчої координаційної ради, регіональних постійнодіючих комісій з питань координації зусиль та обміну інформацією щодо запобігання торгівлі людьми.
Участь у розробці та впровадженні програмних та концептуальних документів щодо протидії торгівлі людьми, а також: законів та законодавчих актів із цих питань
Ініціатива формування державних програм по протидії торгівлі людьми належала неурядовим організаціям. У травні 1998 року відбувся перший Міжнародний семінар "Пошук шляхів запобігання торгівлі жінками та формування комплексної програми дій", проведений спільно Міністерством України у справах сім'ї та молоді та Міжнародним жіночим правозахисним центром "Ла Страда - Україна" за участю представників різних міністерств та неурядових організацій. На ньому було розроблено проект програми, який було винесено також на обговорення Першого всеукраїнського конгресу жінок, який відбувся в травні 1998 року. Від учасниць цього конгресу було подано пропозиції до Президента України щодо поліпшення становища жінок в Україні. У жовтні 1998 року Президент України подав до Кабінету Міністрів України доручення, одним із пунктів якого було положення про необхідність розробки Комплексної програми дій. 25 вересня 1999 року Кабінет Міністрів України прийняв Програму запобігання торгівлі жінками та дітьми в України (постанова КМУ № 1768). Друга і третя державна програма - Комплексна програми протидії торгівлі людьми, Державна програма протидії торгівлі людьми на період до 2010 р. - розроблялась з активною участю представників неурядових організацій.
Ініціювання та участь у формуванні національних установ з реалізації політики стосовно протидії торгівлі людьми, а також механізму її реалізації
У 2003-2004 роках у межах проекту "Запобігання торгівлі людьми: взаємодія органів державної влади та неурядових організацій", що здійснювався спільними зусиллями Міністерства України у справах сім'ї, дітей та молоді та Міжнародного жіночого правозахисного центру "Ла Страда - Україна", було ініційовано створення та проведення регіональних постійно діючих комісій з питань координації зусиль та обміну інформацією щодо запобігання торгівлі людьми.
Здійснення громадського контролю за ходом реалізації програм з протидії торгівлі людьми
Українська держава робить перші кроки по шляху становлення демократичного суспільства, і всі його інституції перебувають у стані розбудови. Проте вже існують певні державні та національні механізми контролю за дотриманням прав людини. Це, зокрема, підготовка спеціальних доповідей з даних питань, парламентські слухання, створення спеціальних органів, які відповідають за дотримання прав людини, координацію зусиль у напрямі протидії торгівлі людьми. Так, у 2004 р. був підготовлений інформаційно-аналітичний звіт, узагальнений Міністерством України у справах сім'ї, дітей та молоді "Стан виконання Комплексної програми протидії торгівлі людьми на 2002-2005 роки та взятих Україною міжнародних зобов'язань у цій сфері у 2003 році" про результати діяльності різних інституцій у даному напрямі. Звіт про діяльність у сфері протидії торгівлі людьми за 2006 р. був підготовлений Центром «Ла Страда-Україна» і увійшов до доповіді правозахисних організацій «Права людини в Україні - 2006» . На початку 2007 р. були проведені експертні консультації і вдо¬сконалена методологія громадського моніторингу виконання Державної програми протидії торгівлі людьми на період до 2010 р.
Налагодження зв'язків з міжнародними організаціями
Удосконалення існуючих механізмів захисту прав людини та протидії торгівлі людьми на міжнародному рівні є дуже важливим чинником покращання ситуації з розв'язанням цих проблем у багатьох країнах. Зміцнення гарантій прав людини на міжнародному рівні особливо активно відбувалося протягом останніх сорока років. Загальні шляхи використання міжнародних механізмів неурядовими організаціями України: представлення в міжнародних організаціях і на міжнародних конференціях та зустрічах конкретних випадків порушення прав людини та торгівлі людьми для тиску на державні структури, впровадження міжнародних норм у конкретній країні, - тобто використання міжнародних норм та прецендентного права в діяльності на національному рівні.
Робота щодо впровадження в Україні положень сучасних міжнародних документів з протидії торгівлі людьми
Неурядовим організаціям уже з огляду на їх природу властиві свобода вираження думок, гнучкість дій і свобода пересування, що в певних умовах дає їм змогу вирішувати завдання, які не можуть і іноді навіть не хочуть вирішувати уряди і міжурядові організації.
Щоб голос неурядових організацій був чутний на міжнародному та національному рівнях, необхідно вивчати та використовувати всі існуючі міжнародні документи та механізми їх застосування. Прикладом участі неурядових організацій у прийнятті рішень на міжнародному рівні є практика паралельного проведення поряд з урядовими міжнародними конференціями форумів неурядових організацій, як це відбулося під час Четвертої всесвітньої конференції в Пекіні (вересень 1995 року).
Неурядові організації повинні вивчати та розповсюджувати у своїх країнах міжнародні документи з прав людини та протидії торгівлі людьми. Використовуючи положення міжнародних документів, неурядові організації можуть здійснювати тиск на національні уряди з метою дотримання прав громадян, перегляду національного законодавства та приведення його положень у відповідність до міжнародних норм. Прикладом такого лобіювання у цій сфері може бути ратифікація Україною (лютий 2004 р.) Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності та двох протоколів до неї, одним з яких є Протокол про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками та дітьми, і покарання за неї. Сьогодні НУО України активно лобіюють необхідність ратифікації Європейської Конвенції про протидію торгівлі людьми (травень 2005 р.).
Значна кількість неурядових організацій спрямовують свою діяльність на запобігання торгівлі людьми. Вони становлять розвинену мережу неурядових організацій національного та регіонального рівнів, які працюють у напрямі запобігання торгівлі людьми та надання допомоги потерпілим.
Міжнародна організація ЕКПАТ - це всесвітня мережа, що присвячує свою діяльність викорененню комерційної сексуальної експлуатації дітей. Існує 71 група у 64 країнах світу, що входять до складу мережі. В Україні до складу мережі входять 22 неурядові організації. Робота, що здійснюється організаціями мережі ЕКПАТ, включає поширення обізнаності щодо втягнення дітей до проституції та порнографії, захисту дітей, які ризикують стати жертвами торгівлі людьми та сексуальної експлуатації, підвищення рівня кваліфікації фахівців.
Створення мережі організацій, які могли б надавати соціальну допомогу потерпілим, що постраждали від торгівлі людьми, на місці їхнього проживання є неодмінною умовою ефективної соціальної допомоги. Із цією метою із самого початку своєї діяльності центр "Ла Страда - Україна" установлював контакти з різними організаціями: державними, громадським, благодійними, релігійними й т.п. Так, були встановлені контакти з Відділом по організації боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми, ГУУР МВС України; Державним комітетом з питань охорони державного кордону України; Інтерполом; лінійними відділами МВС аеропорту "Бориспіль", морського порту "Одеса", станції Чоп; Консульським управлінням Міністерства іноземних справ; Офісом Уповноваженого з прав людини; Українським державним центром соціальних служб для молоді; Центром роботи з жінками Київської міської адміністрації; дипломатичними представництвами України в 20 країнах, у тому числі Німеччини, Італії, Угорщини, Сирії й ін.; дипломатичними представництвами 8 іноземних держав в Україні, у тому числі Бельгії, Нідерландів, Німеччини, США й ін.; міжнародними організаціями, зокрема Міжнародною організацією по міграції; Організацією по безпеці й співробітництву в Європі.
Результатом встановлення партнерських відносин стало створення мережі організацій, що надають соціальну допомогу потерпілим від торгівлі людьми.
З метою полегшення пошуку даних щодо тієї чи іншої організації ця інформація систематизована й створена "База даних організацій, які можуть надавати допомогу потерпілим від торгівлі людьми". З жовтня 2001 р. база даних поширюється на електронних носіях.

 

 

 

 

 

 

 

ДОДАТКИ.

Конвенція Організації Об'єднаних Націй
проти транснаціональної організованої злочинності

Прийнята резолюцією 55/25 Генеральної Асамблеї від 15 листопада 2000 року
(Додатково див. Протоколи (995_790) від 15.11.2000, (995_791) від 15.11.2000) (Конвенцію ратифіковано із застереженнями і заявами Законом
№ 1433-IV (1433-15) від 04.02.2004 )
Дата підписання: 15.11.2000
Дата ратифікації: 04.02.2004
Дата набуття чинності для України: 21.05.2004

Стаття 1. Мета
Мета цієї Конвенції полягає у сприянні співробітництву в справі більш ефективного попередження транснаціональної організованої злочинності та боротьби з нею.

Стаття 2.Терміни
Для цілей цієї Конвенції:
a) "організована злочинна група" означає структурно оформлену групу в складі трьох або більше осіб, що існує протягом визначеного періоду часу і діє узгоджено з метою здійснення одного або декількох серйозних злочинів або злочинів, визнаних такими відповідно до цієї Конвенції, для того, щоб одержати, прямо або посередньо, фінансову або іншу матеріальну вигоду;
b) "серйозний злочин" означає злочин, який карається позбавленням волі на максимальний строк не менше чотирьох років або більш суворою мірою покарання;
c) "структурно оформлена група" означає групу, яка не була випадково утворена для негайного вчинення злочину і в якій не обов'язково формально визначені ролі її ленів, обговорений безперервний характер членства або створена розвинута структура;
d) "майно" означає будь-які активи, матеріальні чи нематеріальні, рухомі чи нерухомі, виражені в речах чи у правах, а також юридичні документи або акти, які підтверджують право на такі активи або інтерес у них;
e) "доходи від злочину" означають будь-яке майно, придбане чи отримане, прямо або посередньо, в результаті вчинення будь-якого злочину;
f) "арешт" або "виїмка" означають тимчасову заборону передачі, перетворення, відчуження або пересування майна, або тимчасовий вступ у володіння таким майном, або тимчасове здійснення контролю над ним за постановою суду або іншого компетентного органу;
g) "конфіскація" означає остаточне позбавлення майна за постановою суду або іншого компетентного органа;
h) "основне правопорушення" означає будь-яке правопорушення, в результаті якого були отримані доходи, щодо яких можуть бути вчинені діяння, зазначені у статті 6 цієї Конвенції, що утворюють склад злочину;
i) "контрольована поставка" означає метод, при якому допускається вивезення, провезення або ввезення на територію однієї або декількох держав незаконних або таких, що викликають підозри, партій вантажу з відома та під наглядом їхніх компетентних органів з метою розслідування будь-якого злочину і виявлення осіб, які беруть участь у вчиненні цього злочину;
j) "регіональна організація економічної інтеграції" означає організацію, створену суверенними державами будь-якого регіону, якій її держави-члени передали повноваження з питань, регульованих цією Конвенцією, і яка належним чином уповноважена відповідно до її внутрішніх процедур підписувати, ратифікувати, приймати, затверджувати цю Конвенцію або приєднуватися до неї; посилання в цій Конвенції на "Держави-учасниці" відносяться до таких організацій у межах їхньої компетенції.

Стаття 3. Сфера застосування
1. Ця Конвенція, якщо в ній не зазначене інше, застосовується до попередження, розслідування і карного переслідування у зв'язку з:
a) злочинами, визнаними такими відповідно до статей 5, 6, 8 і 23 цієї Конвенції,
b) серйозними злочинами, як вони визначені у статті 2 цієї Конвенції, якщо ці злочини носять транснаціональний характер і вчинені за участю організованої злочинної групи.
2. Для мети пункту 1 цієї статті злочин носить транснаціональний характер, якщо:
a) він вчинений у більш ніж одній державі;
b) він вчинений в одній державі, але істотна частина його підготовки, планування, керівництва або контролю має місце в іншій державі;
c) він вчинений в одній державі, але за участю організованої злочинної групи, яка здійснює злочинну діяльність у більш ніж одній державі; або
d) він вчинений в одній державі, але його істотні наслідки мають місце в іншій державі.

Стаття 4. Захист суверенітету
1. Держави-учасниці здійснюють свої зобов'язання за цією Конвенцією відповідно до принципів суверенної рівності та територіальної цілісності держав і принципу невтручання у внутрішні справи інших держав.
2. Ніщо у цій Конвенції не наділяє Державу-учасницю правом здійснювати на території іншої держави юрисдикцію і функції, які входять виключно до компетенції органів цієї іншої держави відповідно до її внутрішнього законодавства.

Стаття 5. Криміналізація участі в організованій злочинній групі
1. Кожна Держава-учасниця вживає таких законодавчих та інших заходів, які можуть знадобитися для того, щоб визнати в якості кримінально караних такі діяння, коли вони вчиняються навмисно:
a) обидва чи одне з таких діянь, не відносячи їх до замаху на вчинення злочину і незалежно від фактичного вчинення злочинного діяння:
i) змова з одним або декількома особами щодо вчинення серйозного злочину, що переслідує мету, прямо чи посередньо пов'язану з одержанням фінансової або іншої матеріальної вигоди, причому, якщо це передбачено внутрішнім законодавством, також передбачається фактичне вчинення одним з учасників змови будь-якої дії для реалізації цієї змови або причетність організованої злочинної групи;
ii) діяння будь-якої особи, яка, усвідомлюючи або мету і загальну злочинну діяльність організованої злочинної групи, або її наміри вчинити відповідні злочини, бере активну участь у:
a. злочинній діяльності організованої злочинної групи;
b. інших видах діяльності організованої злочинної групи, усвідомлюючи, що її участь сприятиме досягненню вищезгаданої злочинної мети;
b) організацію, керівництво, пособництво, підбурювання, сприяння або надання порад щодо серйозного злочину, вчиненого за участю організованої злочинної групи.
2. Усвідомлення, намір, умисел, мета або змова, про які йдеться у пункті 1 цієї статті, можуть бути встановлені з об'єктивних фактичних обставин справи.
3. Держави-учасниці, внутрішнє законодавство яких як елемент складів злочинів, визнаних такими відповідно до пункту 1 (a) (i) цієї статті, передбачає причетність організованої злочинної групи, забезпечують, щоб їхнє внутрішнє законодавство відносило до числа серйозних злочинів усі злочини, вчинені за участю організованих злочинних груп. Такі Держави-учасниці, а також Держави-учасниці, внутрішнє законодавство яких як елемент складів злочинів, визнаних такими відповідно до пункту 1 (a) (i) цієї статті, передбачає фактичне вчинення дії по реалізації змови, повідомляють про це Генерального секретаря Організації Об'єднаних Націй під час підписання ними цієї Конвенції або під час здачі на зберігання ратифікаційної грамоти або документа про прийняття, затвердження або приєднання.

Стаття 6. Криміналізація відмивання доходів від злочинів
1. Кожна Держава-учасниця вживає відповідно до основних принципів свого внутрішнього законодавства таких законодавчих та інших заходів, які можуть знадобитися для того, щоб визнати в якості кримінально караних такі діяння, коли вони вчинені навмисно:
a) i) конверсію або переказ майна, якщо відомо, що таке майно являє собою доходи від злочинів, з метою приховання злочинного походження цього майна або з метою надання допомоги будь-якій особі, яка бере участь у вчиненні основного правопорушення, для того, щоб вона могла ухилитися від відповідальності за свої діяння;
ii) приховування справжнього характеру, походження, місцезнаходження, способу розпорядження, переміщення, прав на майно або його належність, якщо відомо, що таке майно являє собою доходи від злочинів;
b) за умови дотримання основних принципів своєї правової системи:
i) придбання, володіння або використання майна, якщо в момент його одержання відомо, що таке майно являє собою доходи від злочинів;
ii) участь, причетність або вступ у змову з метою вчинення будь-якого зі злочинів, визнаних такими відповідно до цієї статті, замах на його вчинення, а також пособництво, підбурювання, сприяння або надання порад під час його вчинення.
2. Для цілей здійснення або застосування пункту 1 цієї статті:
a) кожна Держава-учасниця прагне застосовувати пункт 1 цієї статті до найширшого кола основних правопорушень;
b) кожна Держава-учасниця включає до числа основних правопорушень усі серйозні злочини, як вони визначені у статті 2 цієї Конвенції, та злочини, визнані такими у статтях 5, 8 і 23 цієї Конвенції. У разі, коли законодавство Держав-учасниць містить перелік конкретних основних правопорушень, до нього включається, як мінімум, всеосяжне коло злочинів, пов'язаних з діяльністю організованих злочинних груп;
c) для цілей підпункту (b) основні правопорушення включають злочини, вчинені як в межах, так і за межами юрисдикції відповідної Держави-учасниці. Проте злочини, вчинені за межами юрисдикції будь-якої Держави-учасниці, являють собою основні правопорушення тільки за умови, що відповідне діяння є кримінально караним відповідно до внутрішнього законодавства держави, в якій воно вчинене, і було б кримінально караним відповідно до внутрішнього законодавства Держави-учасниці, в якій здійснюється або застосовується ця стаття, якби воно було вчинене в ній;
d) кожна Держава-учасниця надає Генеральному секретарю Організації Об'єднаних Націй тексти своїх законів, що забезпечують здійснення положень цієї статті, а також тексти будь-яких наступних змін до таких законів або їхній опис;
e) якщо цього вимагають основні принципи внутрішнього законодавства Держави-учасниці, то можна передбачити, що злочини, зазначені в пункті 1 цієї статті, не відносяться до осіб, які вчинили основне правопорушення;
f) усвідомлення, умисел або мета як елементи складу злочину, зазначеного в пункті 1 цієї статті, можуть бути встановлені з об'єктивних фактичних обставин справи.

Стаття 7. Заходи щодо боротьби з відмиванням коштів
1. Кожна Держава-учасниця:
a) встановлює всеосяжний внутрішній режим регулювання і нагляду щодо банків і небанківських фінансових установ, а також, у відповідних випадках, інших органів, що є особливо уразливими з погляду відмивання коштів, у межах своєї компетенції з метою недопущення і виявлення усіх форм відмивання коштів, причому такий режим ґрунтується на вимогах щодо ідентифікації особи клієнта, ведення звітності та надання інформації про підозрілі угоди;
b) без шкоди для статей 18 і 27 цієї Конвенції забезпечує, щоб адміністративні, регулюючі, правоохоронні й інші органи, які ведуть боротьбу з відмиванням коштів (у тому числі, коли це відповідає внутрішньому законодавству, і судові органи), були здатні здійснювати співробітництво й обмін інформацією на національному і міжнародному рівнях на умовах, що встановлюються її внутрішнім законодавством, і з цією метою розглядає питання про заснування підрозділу з фінансової оперативної інформації, що буде діяти як національний центр для збору, аналізу і поширення інформації, що стосується можливих випадків відмивання коштів.
2. Держави-учасниці розглядають питання про застосування практично можливих заходів щодо виявлення переміщення готівкових коштів і відповідних оборотних інструментів через їхні кордони і щодо контролю за таким переміщенням за умови дотримання гарантій, спрямованих на забезпечення належного використання інформації, і не створюючи будь-яких перешкод переміщенню законного капіталу. Такі заходи можуть включати вимогу про те, щоб фізичні особи і комерційні організації повідомляли про транскордонні переведення значних обсягів готівкових коштів і передачі відповідних оборотних інструментів.
3. При встановленні внутрішнього режиму регулювання і нагляду відповідно до положень цієї статті і без шкоди для будь-якої іншої статті цієї Конвенції Державам-учасницям пропонується керуватися відповідними ініціативами регіональних, міжрегіональних і багатосторонніх організацій, спрямованими проти відмивання коштів.
4. Держави-учасниці прагнуть до розвитку і заохочення глобального, регіонального, субрегіонального і двостороннього співробітництва між судовими і правоохоронними органами, а також органами фінансового регулювання з метою боротьби з відмиванням коштів.

Стаття 8. Криміналізація корупції
1. Кожна Держава-учасниця вживає таких законодавчих та інших заходів, які можуть знадобитися для того, щоб визнати в якості кримінально караних такі діяння, коли вони вчиняються навмисно:
a) обіцянка, пропозиція або надання публічній посадовій особі, особисто або через посередників, будь-якої неправомірної переваги для самої посадової особи або іншої фізичної чи юридичної особи для того, щоб ця посадова особа вчинила будь-яку дію або бездіяльність при виконанні своїх службових обов'язків;
b) вимагання або прийняття публічною посадовою особою, особисто або через посередників, будь-якої неправомірної переваги для самої посадової особи або іншої фізичної або юридичної особи для того, щоб ця посадова особа вчинила будь-яку дію чи бездіяльність при виконанні своїх службових обов'язків.
2. Кожна Держава-учасниця розглядає можливість вжиття таких законодавчих та інших заходів, які можуть знадобитися для того, щоб визнати в якості кримінально караних діяння, зазначені в пункті 1 цієї статті, коли в них бере участь будь-яка іноземна публічна посадова особа або міжнародний цивільний службовець. Кожна Держава-учасниця також розглядає можливість визнати кримінально караними інші форми корупції.
3. Кожна Держава-учасниця також вживає таких заходів, які можуть знадобитися для того, щоб визнати в якості кримінально караної участь в якості спільника у вчиненні будь-якого злочину, визнаного таким відповідно до цієї статті.
4. Для цілей пункту 1 цієї статті і статті 9 цієї Конвенції "публічною посадовою особою" є публічна посадова особа або особа, що надає будь-яку публічну послугу, як це визначається внутрішнім законодавством Держави-учасниці, в якій ця особа виконує такі функції, і як це застосовується в кримінальному законодавстві цієї Держави-учасниці.

Стаття 9. Заходи проти корупції
1. На додаток до заходів, викладених у статті 8 цієї Конвенції, кожна Держава-учасниця в тій мірі, в якій це потрібно і відповідає її правовій системі, вживає законодавчих, адміністративних або інших ефективних заходів для сприяння добросовісності, а також для попередження і виявлення корупції серед публічних посадових осіб і покарання за неї.
2. Кожна Держава-учасниця вживає заходів для забезпечення ефективних дій її органів у сфері попередження і виявлення корупції серед публічних посадових осіб і покарання за неї, у тому числі шляхом надання таким органам достатньої незалежності, щоб перешкодити неправомірному впливу на їхні дії.

Стаття 10. Відповідальність юридичних осіб
1. Кожна Держава-учасниця вживає таких заходів, які з урахуванням її правових принципів можуть знадобитися для встановлення відповідальності юридичних осіб за участь у серйозних злочинах, до яких причетна організована злочинна група, і за злочини, визнані такими відповідно до статей 5, 6, 8 і 23 цієї Конвенції.
2. За умови дотримання правових принципів Держави-учасниці відповідальність юридичних осіб може бути кримінальною, цивільно-правовою або адміністративною.
3. Покладання такої відповідальності не завдає шкоди кримінальній відповідальності фізичних осіб, які вчинили злочини.
4. Кожна Держава-учасниця, зокрема, забезпечує застосування щодо юридичних осіб, які притягуються до відповідальності згідно з цією статтею, відповідних ефективних кримінальних або некримінальних санкцій, які здійснюють стримуючий вплив, включаючи грошові санкції.

Стаття 11. Переслідування, винесення судового рішення і санкції
1. Кожна Держава-учасниця за вчинення будь-якого злочину, визнаного таким відповідно до статей 5, 6, 8 і 23 цієї Конвенції, передбачає застосування таких санкцій, які враховують ступінь небезпеки цього злочину.
2. Кожна Держава-учасниця прагне забезпечити використання будь-яких передбачених у її внутрішньому законодавстві дискреційних юридичних повноважень, що відносяться до кримінального переслідування осіб за злочини, що охоплюються цією Конвенцією, для досягнення максимальної ефективності правоохоронних заходів щодо цих злочинів та з належним урахуванням необхідності перешкодити вчиненню таких злочинів.
3. Стосовно злочинів, визнаних такими відповідно до статей 5, 6, 8 і 23 цієї Конвенції, кожна Держава-учасниця вживає належних заходів, відповідно до свого внутрішнього законодавства і з належним урахуванням прав захисту, з метою забезпечення того, щоб умови, які встановлюються у зв'язку з рішеннями про звільнення до суду або до ухвалення рішення по касаційній скарзі або протесту, враховували необхідність забезпечення присутності обвинувачуваного в ході подальшого кримінального провадження.
4. Кожна Держава-учасниця забезпечує, щоб її суди або інші компетентні органи враховували небезпечний характер злочинів, що охоплюються цією Конвенцією, при розгляді питання про можливість дострокового або умовного звільнення осіб, засуджених за такі злочини.
5. Кожна Держава-учасниця у належних випадках встановлює відповідно до свого внутрішнього законодавства тривалий строк давності для порушення кримінального переслідування за будь-який злочин, що охоплюється цією Конвенцією, і більш тривалий строк давності в тих випадках, коли особа, підозрювана у вчиненні злочину, ухиляється від правосуддя.
6. Ніщо у цій Конвенції не зачіпає принципу, згідно з яким визначення злочинів, визнаних такими відповідно до цієї Конвенції, і застосовних юридичних заперечень або інших правових принципів, що визначають правомірність діянь, входить до сфери внутрішнього законодавства кожної Держави-учасниці, а кримінальне переслідування і покарання за такі злочини здійснюються відповідно до цього законодавства.

Стаття 12. Конфіскація та арешт
1. Держави-учасниці вживають, у максимальному ступені, можливому в межах їхніх внутрішніх правових систем, таких заходів, які можуть знадобитися для забезпечення можливості конфіскації:
a) доходів від злочинів, що охоплюються цією Конвенцією, або майна, вартість якого відповідає вартості таких доходів;
b) майна, устаткування або інших засобів, які використовувалися або призначалися для використання при вчиненні злочинів, що охоплюються цією Конвенцією.
2. Держави-учасниці вживають таких заходів, які можуть знадобитися для забезпечення можливості виявлення, відстеження, арешту або виїмки будь-чого з перерахованого в пункті 1 цієї статті з метою подальшої конфіскації.
3. Якщо доходи від злочинів були перетворені, частково або повністю, в інше майно, то заходи, зазначені у цій статті, вживаються щодо такого майна.
4. Якщо доходи від злочинів були залучені до майна, придбаного за рахунок законних джерел, то конфіскації, без шкоди для будь-яких повноважень, що стосуються накладення арешту або виїмки, підлягає та частина майна, яка відповідає оціненій вартості залучених доходів від злочинів.
5. До прибутку або інших вигод, отриманих від доходів від злочинів, до майна, в яке були перетворені доходи від злочинів, або до майна, до якого були залучені доходи від злочинів, також вживаються заходи, зазначені у цій статті, у такий же спосіб і в тій мірі, як і щодо доходів від злочинів.
6. Для цілей цієї статті і статті 13 цієї Конвенції кожна Держава-учасниця уповноважує свої суди або інші компетентні органи видавати постанови про представлення або арешт банківських, фінансових або комерційних документів. Держави-учасниці не ухиляються від вживання заходів щодо положень цього пункту, посилаючись на необхідність збереження банківської таємниці.
7. Держави-учасниці можуть розглянути можливість встановлення вимоги про те, щоб особа, яка вчинила злочин, довела законне походження передбачуваних доходів від злочину або іншого майна, яке підлягає конфіскації, у тій мірі, у якій така вимога відповідає принципам їхнього внутрішнього законодавства і характеру судового та іншого розгляду.
8. Положення цієї статті не тлумачаться як такі, що завдають шкоди правам сумлінних третіх сторін.
9. Ніщо у цій статті не зачіпає принципу, відповідно до якого заходи, про які в ній ідеться, визначаються і вчиняються відповідно до положень внутрішнього законодавства Держави-учасниці та за умови їх дотримання.

Стаття 13. Міжнародне співробітництво з метою конфіскації
1. Держава-учасниця, яка одержала від іншої Держави-учасниці, під юрисдикцію якої підпадає будь-який злочин, що охоплюється цією Конвенцією, прохання про конфіскацію згаданих у пункті 1 статті 12 цієї Конвенції доходів від злочинів, майна, устаткування або інших засобів вчинення злочинів, що знаходяться на її території, у максимальній мірі, що можлива в рамках її внутрішньої правової системи:
a) направляє це прохання своїм компетентним органам з метою одержання постанови про конфіскацію і, у разі винесення такої постанови, приводить її у виконання; або
b) направляє своїм компетентним органам постанову про конфіскацію, винесену судом на території запитуючої Держави-учасниці відповідно до пункту 1 статті 12 цієї Конвенції, з метою виконання у тому обсязі, що зазначений у проханні, і в тій мірі, в якій вона відноситься до доходів, що знаходяться на території запитуваної Держави-учасниці, від злочинів, майна, устаткування або інших засобів вчинення злочинів, згаданих у пункті 1 статті 12.
2. Після одержання прохання, направленого іншою Державою-учасницею, під юрисдикцію якої підпадає будь-який злочин, що охоплюється цією Конвенцією, запитувана Держава-учасниця вживає заходів для виявлення, відстеження, арешту або виїмки доходів від злочину, майна, устаткування або інших засобів вчинення злочинів, згаданих у пункті 1 статті 12 цієї Конвенції, з метою подальшої конфіскації, постанова про яку виноситься або запитуючою Державою-учасницею або, відповідно до прохання згідно з пунктом 1 цієї статті, запитуваною Державою-учасницею.
3. Положення статті 18 цієї Конвенції застосовуються mutatis mutandis до цієї статті. На додаток до інформації, зазначеної у пункті 15 статті 18, у проханнях, направлених на підставі цієї статті, міститься:
a) стосовно прохання, передбаченого в пункті 1 (a) цієї статті, - опис майна, що підлягає конфіскації, і заява з викладом фактів, на які посилається запитуюча Держава-учасниця і які є достатніми для того, щоб запитувана Держава-учасниця могла вжити заходів для винесення постанови відповідно до свого внутрішнього законодавства;
b) стосовно прохання, передбаченого в пункті 1 (b) цієї статті, - юридично прийнятна копія виданої запитуючою Державою-учасницею постанови про конфіскацію, на якій ґрунтується прохання, заява з викладом фактів та інформація щодо обсягу запитуваного виконання постанови;
c) стосовно прохання, передбаченого в пункті 2 цієї статті, - заява з викладом фактів, на які посилається запитуюча Держава-учасниця, і опис запитуваних заходів.
4. Рішення або заходи, передбачені в пунктах 1 і 2 цієї статті, приймаються запитуваною Державою-учасницею відповідно до положень її внутрішнього законодавства і її процесуальних норм або будь-яких двосторонніх або багатосторонніх договорів, угод або домовленостей, якими вона може бути зв'язана у відносинах із запитуючою Державою-учасницею, і за умови їхнього дотримання.
5. Кожна Держава-учасниця надає Генеральному секретарю Організації Об'єднаних Націй тексти своїх законів і правил, що забезпечують виконання положень цієї статті, а також тексти будь-яких наступних змін до таких законів і правил або їхній опис.
6. Якщо будь-яка Держава-учасниця побажає обумовити вжиття заходів, згаданих у пунктах 1 і 2 цієї статті, наявністю відповідного договору, то ця Держава-учасниця розглядає цю Конвенцію в якості необхідної і достатньої договірно-правової основи.
7. Держава-учасниця може відмовити у співробітництві відповідно до цієї статті, якщо злочин, до якого відноситься прохання, не є злочином, що охоплюється цією Конвенцією.
8. Положення цієї статті не тлумачаться як такі, що завдають шкоди правам сумлінних третіх сторін.
9. Держави-учасниці розглядають можливість укладання двосторонніх або багатосторонніх договорів, угод або домовленостей для підвищення ефективності міжнародного співробітництва, яке здійснюється відповідно до цієї статті.

Стаття 14. Розпорядження конфіскованими доходами від злочинів або майном
1. Доходами від злочинів або майном, конфіскованими Державою-учасницею на підставі статті 12 або пункту 1 статті 13 цієї Конвенції, розпоряджається ця Держава-учасниця згідно зі своїм внутрішнім законодавством і адміністративними процедурами.
2. Діючи на прохання, направлене іншою Державою-учасницею відповідно до статті 13 цієї Конвенції, Держави-учасниці в тій мірі, в якій це допускається внутрішнім законодавством, і, у разі одержання відповідного запиту, у першочерговому порядку розглядають питання про повернення конфіскованих доходів від злочинів або майна запитуючій Державі-учасниці для того, щоб вона могла надати компенсацію потерпілим від злочину або повернути такі доходи від злочинів або майно їхнім законним власникам.
3. Діючи на прохання, направлене іншою Державою-учасницею відповідно до статей 12 і 13 цієї Конвенції, Держава-учасниця може особливо розглянути можливість укладання угод або домовленостей про:
a) перерахування суми, що відповідає вартості доходів від злочинів або майна, чи коштів, отриманих в результаті реалізації таких доходів чи майна або їхньої частини, на рахунок, призначений для цієї мети відповідно до пункту 2 (c) статті 30 цієї Конвенції, чи міжурядовим органам, що спеціалізуються у боротьбі проти організованої злочинності;
b) передачу іншим Державам-учасницям на регулярній або разовій основі частини доходів від злочинів, або майна, чи коштів, отриманих в результаті реалізації таких доходів або майна, відповідно до свого внутрішнього законодавства чи адміністративних процедур.

Стаття 15. Юрисдикція
1. Кожна Держава-учасниця вживає таких заходів, які можуть знадобитися для того, щоб установити свою юрисдикцію щодо злочинів, визнаних такими відповідно до статей 5, 6, 8 і 23 цієї Конвенції, коли:
a) злочин вчинено на території цієї Держави-учасниці; або
b) злочин вчинено на борту судна, яке несло прапор цієї Держави-учасниці в момент вчинення злочину, чи повітряного судна, зареєстрованого відповідно до законодавства цієї Держави-учасниці в такий момент.
2. За умови дотримання статті 4 цієї Конвенції Держава-учасниця може також встановити свою юрисдикцію щодо будь-якого такого злочину, коли:
a) злочин вчинено проти громадянина цієї Держави-учасниці;
b) злочин вчинено громадянином цієї Держави-учасниці або особою без громадянства, яка звичайно проживає на її території; або
c) злочин:
i) є одним зі злочинів, визнаних такими відповідно до пункту 1 статті 5 цієї Конвенції, і вчинений за межами її території з метою вчинення серйозного злочину на її території;
ii) є одним зі злочинів, визнаних такими відповідно до пункту 1 (b) (ii) статті 6 цієї Конвенції, і вчинений за межами її території з метою вчинення будь-якого злочину, визнаного таким відповідно до пункту 1 (a) (i) чи (ii) або (b) (i) статті 6 цієї Конвенції, на її території.
3. Для цілей пункту 10 статті 16 цієї Конвенції кожна Держава-учасниця вживає таких заходів, які можуть знадобитися для того, щоб установити свою юрисдикцію щодо злочинів, які охоплюються цією Конвенцією, коли особа, підозрювана у вчиненні злочину, знаходиться на її території і вона не видає таку особу лише на тій підставі, що вона є одним з її громадян.
4. Кожна Держава-учасниця може також вжити таких заходів, які можуть знадобитися для того, щоб установити свою юрисдикцію щодо злочинів, що охоплюються цією Конвенцією, коли особа, підозрювана у вчиненні злочину, знаходиться на її території і вона не видає її.
5. Якщо Держава-учасниця, що здійснює свою юрисдикцію відповідно до пункту 1 або 2 цієї статті, одержує повідомлення або іншим способом дізнається про те, що одна або декілька інших Держав-учасниць проводять розслідування, кримінальне переслідування або судовий розгляд у зв'язку з тим самим діянням, компетентні органи цих Держав-учасниць проводять, у відповідних випадках, консультації один з одним з метою координації їхніх дій.
6. Без шкоди для норм загального міжнародного права ця Конвенція не виключає здійснення будь-якої кримінальної юрисдикції, встановленої Державою-учасницею відповідно до її внутрішнього законодавства.

Стаття 16. Видача
1. Ця стаття застосовується до злочинів, що охоплюються цією Конвенцією, або у випадках, якщо до вчинення злочину, згаданого в пункті 1 (a) або (b) статті 3, причетна організована злочинна група та особа, щодо якої запитується видача, знаходиться на території запитуваної Держави-учасниці, за умови, що діяння, у зв'язку з яким запитується видача, є кримінально караним відповідно до внутрішнього законодавства як запитуючої Держави-учасниці, так і запитуваної Держави-учасниці.
2. Якщо прохання про видачу стосується декількох окремих серйозних злочинів, деякі з яких не охоплюються цією статтею, то запитувана Держава-учасниця може застосувати цю статтю також і щодо цих останніх злочинів.
3. Кожний зі злочинів, до яких застосовується ця стаття, вважається включеним до будь-якого існуючого між Державами-учасницями договору про видачу як злочин, що може спричинити видачу. Держави-учасниці зобов'язуються включати такі злочини як злочини, що можуть спричинити видачу, до будь-якого договору про видачу, який буде укладений між ними.
4. Якщо Держава-учасниця, яка обумовлює видачу наявністю договору, одержує прохання про видачу від іншої Держави-учасниці, з якою вона не має договору про видачу, вона може розглядати цю Конвенцію як правову підставу для видачі у зв'язку з будь-яким злочином, до якого застосовується ця стаття.
5. Держави-учасниці, що обумовлюють видачу наявністю договору:
a) під час здачі на зберігання своїх ратифікаційних грамот або документів про прийняття або затвердження цієї Конвенції або приєднання до неї повідомляють Генеральному секретарю Організації Об'єднаних Націй про те, чи будуть вони використовувати цю Конвенцію як правову підставу для співробітництва в питаннях видачі з іншими Державами-учасницями цієї Конвенції; і
b) якщо вони не використовують цю Конвенцію як правову підставу для співробітництва в питаннях видачі, прагнуть, у відповідних випадках, до укладання договорів про видачу з іншими Державами-учасницями цієї Конвенції з метою застосування цієї статті.
6. Держави-учасниці, що не обумовлюють видачу наявністю договору, у відносинах між собою визнають злочини, до яких застосовується ця стаття, як злочини, що можуть спричинити видачу.
7. Видача здійснюється відповідно до умов, що передбачаються внутрішнім законодавством запитуваної Держави-учасниці або договорами про видачу, що застосовуються, включаючи в тому числі умови, пов'язані з вимогами про мінімальне покарання щодо видачі, і підстави, на яких запитувана Держава-учасниця може відмовити у видачі.
8. Щодо будь-якого злочину, до якого застосовується ця стаття, Держави-учасниці, за умови дотримання свого внутрішнього законодавства, докладають зусиль для того, щоб прискорити процедури видачі та спростити пов'язані з нею вимоги про надання доказів.
9. За умови дотримання положень свого внутрішнього законодавства і своїх договорів про видачу запитувана Держава-учасниця, переконавшись у тому, що обставини вимагають цього і носять невідкладний характер, і на прохання запитуючої Держави-учасниці може взяти під варту особу, яка знаходиться на її території і видача якої запитується, або вжити інших відповідних заходів для забезпечення її присутності в ході процедури видачі.
10. Держава-учасниця, на території якої знаходиться особа, підозрювана у вчиненні злочину, якщо вона не видає таку особу у зв'язку зі злочином, до якого застосовується ця стаття, лише на тій підставі, що вона є одним з його громадян, зобов'язана на прохання Держави-учасниці, що запитує видачу, передати справу без невиправданих затримок своїм компетентним органам з метою переслідування. Ці органи приймають своє рішення і здійснюють провадження у такий же спосіб, як і у разі будь-якого іншого злочину небезпечного характеру відповідно до внутрішнього законодавства цієї Держави-учасниці. Заінтересовані Держави-учасниці співробітничають одна з одною, зокрема з процесуальних питань і питань доведення, для забезпечення ефективності такого переслідування.
11. У всіх випадках, коли Державі-учасниці відповідно до її внутрішнього законодавства дозволяється видавати або іншим способом передавати одного зі своїх громадян тільки за умови, що ця особа буде повернута до цієї держави для відбування покарання, призначеного в результаті судового розгляду або провадження, у зв'язку з яким запитувалася видача або передача цієї особи, і ця Держава-учасниця і Держава-учасниця, що запитує видачу цієї особи, погодилися з таким порядком та іншими умовами, які вони можуть вважати належними, така умовна видача або передача є достатніми для виконання зобов'язання, встановленого в пункті 10 цієї статті.
12. Якщо у видачі, що запитується з метою виконання вироку, відмовлено, оскільки розшукувана особа є громадянином запитуваної Держави-учасниці, запитувана Держава-учасниця, якщо це допускає її внутрішнє законодавство і якщо це відповідає вимогам такого законодавства, за зверненням запитуючої Учасниці розглядає питання про приведення у виконання вироку або частини вироку, що залишилася, який був винесений відповідно до внутрішнього законодавства запитуючої Учасниці.
13. Будь-якій особі, у справі якої здійснюється провадження у зв'язку з будь-яким злочином, до якого застосовується ця стаття, гарантується справедливе поводження на всіх стадіях провадження, включаючи здійснення всіх прав і гарантій, передбачених внутрішнім законодавством Держави-учасниці, на території якої знаходиться ця особа.
14. Ніщо в цій Конвенції не тлумачиться як таке, що встановлює зобов'язання видачі, якщо у запитуваної Держави-учасниці є істотні підстави думати, що прохання про видачу має на меті переслідування або покарання будь-якої особи з причини її статі, раси, віросповідання, громадянства, етнічного походження або політичних переконань або що задоволення цього прохання завдало б шкоди становищу цієї особи через будь-яку із цих причин.
15. Держави-учасниці не можуть відмовляти у виконанні прохання про видачу лише на тій підставі, що злочин вважається також пов'язаним з податковими питаннями.
16. До відмови у видачі запитувана Держава-учасниця, у відповідних випадках, проводить консультації із запитуючою Державою-учасницею для того, щоб надати їй достатні можливості для викладу її думок і подання інформації, що стосується викладених у її проханні фактів.
17. Держави-учасниці прагнуть укладати двосторонні та багатосторонні угоди або домовленості з метою здійснення або підвищення ефективності видачі.

Стаття 17. Передача засуджених осіб
Держави-учасниці можуть розглядати можливість укладання двосторонніх або багатосторонніх угод чи домовленостей про передачу осіб, засуджених до тюремного ув'язнення або інших видів позбавлення волі за злочини, що охоплюються цією Конвенцією, для того, щоб вони могли відбувати строк покарання на їхніх територіях.

Стаття 18. Взаємна правова допомога
1. Держави-учасниці надають одна одній найширшу взаємну правову допомогу в розслідуванні, кримінальному переслідуванні та судовому розгляді у зв'язку зі злочинами, що охоплюються цією Конвенцією, як це передбачено у статті 3, і на взаємній основі надають одна одній іншу аналогічну допомогу, якщо запитуюча Держава-учасниця має розумні підстави підозрювати, що злочин, зазначений у пункті 1 (a) чи (b) статті 3, є транснаціональним за своїм характером і, у тому числі, що потерпілі, свідки, доходи, засоби вчинення злочинів або докази щодо таких злочинів знаходяться у запитуваній Державі-учасниці, а також що до вчинення цього злочину причетна організована злочинна група.
2. Взаємна правова допомога надається в обсязі, максимально можливому відповідно до законів, договорів, угод і домовленостей запитуваної Держави-учасниці, щодо розслідування, кримінального переслідування і судового розгляду у зв'язку зі злочинами, за вчинення яких до відповідальності у запитуючій Державі-учасниці може бути притягнута юридична особа відповідно до статті 10 цієї Конвенції.
3. Взаємна правова допомога, що надається відповідно до цієї статті, може запитуватися з будь-якою з нижчеперелічених цілей:
a) одержання показань свідків або заяв від окремих осіб;
b) вручення судових документів;
c) проведення обшуку і здійснення виїмки або арешту;
d) огляд об'єктів і ділянок місцевості;
e) надання інформації, речових доказів і оцінок експертів;
f) надання оригіналів або завірених копій відповідних документів і матеріалів, включаючи урядові, банківські, фінансові, корпоративні чи комерційні документи;
g) виявлення або відстеження доходів від злочинів, майна, засобів вчинення злочинів або інших предметів з метою доведення;
h) сприяння добровільній явці відповідних осіб до органів запитуючої Держави-учасниці;
i) надання будь-якого іншого виду допомоги, що не суперечить внутрішньому законодавству запитуваної Держави-учасниці.
4. Без шкоди для внутрішнього законодавства компетентні органи Держави-учасниці можуть без попереднього прохання передавати інформацію, що стосується кримінально-правових питань, компетентному органу в іншій Державі-учасниці у тих випадках, коли вони вважають, що така інформація може надати допомогу цьому органу у здійсненні чи успішному завершенні розслідування і кримінального переслідування або може привести до прохання, складеного цією Державою-учасницею відповідно до цієї Конвенції.
5. Передача інформації відповідно до пункту 4 цієї статті здійснюється без шкоди для розслідування і кримінального провадження у державі компетентних органів, що надають інформацію. Компетентні органи, що одержують інформацію, виконують прохання про збереження конфіденційного характеру цієї інформації, навіть на тимчасовій основі, чи дотримують обмеження на її використання. Це, однак, не перешкоджає Державі-учасниці, що одержує інформацію, розкривати в ході проведеного в ній провадження ту інформацію, яка виправдовує обвинувачуваного. У такому разі до розкриття інформації Держава-учасниця, що одержує інформацію, повідомляє Державу-учасницю, що надає інформацію, і, якщо отримане прохання про це, проводить консультації з Державою-учасницею, що надає інформацію. Якщо, у виняткових випадках, завчасне повідомлення неможливе, то Держава-учасниця, що одержує інформацію, негайно повідомляє про таке розкриття Державу-учасницю, що надає інформацію.
6. Положення цієї статті не зачіпають зобов'язань за будь-яким іншим договором, чи то двостороннім чи багатостороннім, який регулює або буде регулювати, повністю або частково, взаємну правову допомогу.
7. Пункти 9-29 цієї статті застосовуються до прохань, направлених на підставі цієї статті, якщо відповідні Держави-учасниці не зв'язані будь-яким договором про взаємну правову допомогу. Якщо ці Держави-учасниці зв'язані таким договором, то застосовуються відповідні положення цього договору, якщо тільки Держави-учасниці не погоджуються застосовувати замість них пункти 9-29 цієї статті. Державам-учасницям настійно пропонується застосовувати ці пункти, якщо це сприяє співробітництву.
8. Держави-учасниці не відмовляють у наданні взаємної правової допомоги відповідно до цієї статті на підставі банківської таємниці.
9. Держави-учасниці можуть відмовити у наданні взаємної правової допомоги відповідно до цієї статті на підставі відсутності обопільного визнання відповідного діяння злочином. Однак запитувана Держава-учасниця може, якщо вона вважає це за належне, надати допомогу, обсяг якої вона визначає на власний розсуд, незалежно від того, чи є відповідне діяння злочином відповідно до внутрішнього законодавства запитуваної Держави-учасниці.
10. Особа, що перебуває під вартою або відбуває термін тюремного ув'язнення на території однієї Держави-учасниці та присутність якої в іншій Державі-учасниці необхідна з метою встановлення особи, давання показань або надання іншої допомоги в одержанні доказів для розслідування, кримінального переслідування або судового розгляду у зв'язку зі злочинами, що охоплюються цією Конвенцією, може бути передана із дотриманням таких умов:
a) ця особа вільно дає на це свою свідому згоду;
b) компетентні органи обох Держав-учасниць дійшли згоди на таких умовах, які ці Держави-учасниці можуть вважати належними.
11. Для цілей пункту 10 цієї статті:
a) Держава-учасниця, якій передається особа, вправі та зобов'язана утримувати передану особу під вартою, якщо тільки Держава-учасниця, яка передала цю особу, не просила про інше або не санкціонувала інше;
b) Держава-учасниця, якій передається особа, негайно виконує своє зобов'язання щодо повернення цієї особи у розпорядження Держави-учасниці, що передала цю особу, як це було погоджено раніше або як це було іншим способом погоджено компетентними органами обох Держав-учасниць;
c) Держава-учасниця, якій передається особа, не вимагає від Держави-учасниці, що передала цю особу, порушення процедури видачі для її повернення;
d) переданій особі до строку покарання, що відбувається в державі, яка її передала, зараховується строк утримання під вартою в Державі-учасниці, якій вона передана.
12. Без згоди Держави-учасниці, яка відповідно до пунктів 10 і 11 цієї статті повинна передати будь-яку особу, ця особа, незалежно від її громадянства, не піддається кримінальному переслідуванню, утриманню під варту, покаранню або будь-якому іншому обмеженню її особистої волі на території держави, якій передається ця особа, у зв'язку з дією, бездіяльністю або засудженням, що відносяться до періоду до її від'їзду з території держави, яка передала цю особу.
13. Кожна Держава-учасниця призначає центральний орган, що несе відповідальність за одержання прохань про надання взаємної правової допомоги та або за їхнє виконання, або за їхнє перепровадження для виконання компетентним органам і має відповідні повноваження. Якщо в Державі-учасниці є спеціальний регіон або територія з окремою системою надання взаємної правової допомоги, вона може призначити особливий центральний орган, що буде виконувати таку ж функцію щодо цього регіону або території. Центральні органи забезпечують оперативне і належне виконання або перепровадження отриманих прохань. Якщо центральний орган перепроваджує прохання для виконання компетентному органу, він сприяє оперативному і належному виконанню цього прохання компетентним органом. Під час здачі на зберігання кожною Державою-учасницею її ратифікаційної грамоти або документа про прийняття або затвердження цієї Конвенції або приєднання до неї Генеральний секретар Організації Об'єднаних Націй повідомляється про центральний орган, що призначений з цією метою. Прохання про надання взаємної правової допомоги і будь-які повідомлення щодо них перепроваджуються центральним органам, призначеним Державами-учасницями. Ця вимога не завдає шкоди праву Держави-учасниці вимагати, щоб такі прохання і повідомлення направлялися їй по дипломатичних каналах і, у разі надзвичайних обставин, коли Держави-учасниці домовилися про це, через Міжнародну організацію кримінальної поліції, якщо це можливо.
14. Прохання направляються в письмовій формі або, якщо це можливо, за допомогою будь-яких інших засобів, що дають можливість скласти письмовий запис, мовою, прийнятною для запитуваної Держави-учасниці, за умов, що дозволяють цій Державі-учасниці встановити автентичність. Під час здачі на зберігання ратифікаційної грамоти або документа про прийняття або затвердження цієї Конвенції або приєднання до неї Генеральний секретар Організації Об'єднаних Націй повідомляється про мову або мови, прийнятні для кожної Держави-учасниці. За надзвичайних обставин і у разі погодження цього Державами-учасницями прохання можуть направлятися в усній формі, однак вони негайно підтверджуються у письмовій формі.
15. У проханні про надання взаємної правової допомоги зазначаються:
a) найменування органа, що звертається з проханням;
b) суть питання і характер розслідування, кримінального переслідування або судового розгляду, до яких відноситься прохання, а також найменування і функції органа, що здійснює це розслідування, кримінальне переслідування або судовий розгляд;
c) короткий виклад відповідних фактів, за винятком того, що стосується прохань щодо вручення судових документів;
d) опис запитуваної допомоги і докладна інформація про будь-яку конкретну процедуру, дотримання якої хотіла б забезпечити запитуюча Держава-учасниця;
e) по можливості, дані про особу, місцезнаходження і громадянство будь-якої відповідної особи;
f) мета запитуваних доказів, інформації або заходів.
16. Запитувана Держава-учасниця може запросити додаткову інформацію, якщо ця інформація є необхідною для виконання прохання відповідно до її внутрішнього законодавства, або якщо ця інформація може полегшити виконання такого прохання.
17. Прохання виконується відповідно до внутрішнього законодавства запитуваної Держави-учасниці і в тій мірі, в якій це не суперечить внутрішньому законодавству запитуваної Держави-учасниці, по можливості, відповідно до зазначених у проханні процедур.
18. У тій мірі, в якій це можливо і відповідає основним принципам внутрішнього законодавства, якщо будь-яка особа знаходиться на території Держави-учасниці і повинна бути заслухана як свідок або експерт судовими органами іншої Держави-учасниці, перша Держава-учасниця може на прохання іншої Держави-учасниці дозволити проведення заслуховування за допомогою відеозв'язку, якщо особиста присутність відповідної особи на території запитуючої Держави-учасниці не є можливою або бажаною. Держави-учасниці можуть домовитися про те, що заслуховування проводиться судовим органом запитуючої Держави-учасниці у присутності представників судового органа запитуваної Держави-учасниці.
19. Запитуюча Держава-учасниця не передає і не використовує інформацію або докази, подані запитуваною Державою-учасницею, для здійснення розслідування, кримінального переслідування або судового розгляду, іншого, ніж те, що зазначене у проханні, без попередньої згоди на це запитуваної Держави-учасниці. Ніщо у цьому пункті не перешкоджає запитуючій Державі-учасниці розкривати в ході провадження, що проводилося в ній, ту інформацію або докази, які виправдовують обвинувачуваного. У цьому разі до розкриття інформації чи доказів запитуюча Держава-учасниця повідомляє запитувану Державу-учасницю і, якщо отримано прохання про це, проводить консультації із запитуваною Державою-учасницею. Якщо, у виняткових випадках, завчасне повідомлення неможливе, то запитуюча Держава-учасниця негайно повідомляє про таке розкриття запитувану Державу-учасницю.
20. Запитуюча Держава-учасниця може вимагати, щоб запитувана Держава-учасниця зберігала конфіденційність наявності і суті прохання, за винятком того, що необхідно для виконання самого прохання. Якщо запитувана Держава-учасниця не може виконати вимогу про конфіденційність, вона негайно повідомляє про це запитуючу Державу-учасницю.
21. У взаємній правовій допомозі може бути відмовлено:
a) якщо прохання не було надано відповідно до положень цієї статті;
b) якщо запитувана Держава-учасниця вважає, що виконання прохання може завдати шкоди її суверенітету, безпеці, громадському порядку або іншим життєво важливим інтересам;
c) якщо внутрішнє законодавство запитуваної Держави-учасниці забороняє її органам здійснювати запитувані заходи щодо будь-якого аналогічного злочину, якби такий злочин був предметом розслідування, кримінального переслідування або судового розгляду в межах її юрисдикції;
d) якщо виконання прохання суперечило б правовій системі запитуваної Держави-учасниці стосовно питань взаємної правової допомоги.
22. Держави-учасниці не можуть відмовляти у виконанні прохання про взаємну правову допомогу лише на тій підставі, що злочин вважається також пов'язаним із податковими питаннями.
23. Будь-яка відмова у наданні взаємної правової допомоги мотивується.
24. Запитувана Держава-учасниця виконує прохання про надання взаємної правової допомоги у можливо короткі строки і, наскільки це можливо, повністю враховує будь-які крайні строки, що запропоновані запитуючою Державою-учасницею і мотивовані бажано у самому проханні. Запитувана Держава-учасниця відповідає на розумні запити запитуючої Держави-учасниці щодо ходу виконання прохання. Запитуюча Держава-учасниця оперативно повідомляє запитувану Державу-учасницю про те, що необхідності у запитаній допомозі більше немає.
25. Надання взаємної правової допомоги може бути відстрочено запитуваною Державою-учасницею на тій підставі, що це перешкодить здійснюваному розслідуванню, кримінальному переслідуванню або судовому розгляду.
26. До відмови у виконанні прохання відповідно до пункту 21 цієї статті або відстрочки її виконання відповідно до пункту 25 цієї статті запитувана Держава-учасниця проводить консультації із запитуючою Державою-учасницею для того, щоб визначити, чи може допомога бути надана в такі строки і на таких умовах, які запитувана Держава-учасниця вважає необхідними. Якщо запитуюча Держава-учасниця приймає допомогу на таких умовах, то вона дотримується цих умов.
27. Без шкоди для застосування пункту 12 цієї статті свідок, експерт або інша особа, яка на прохання запитуючої Держави-учасниці погоджується давати показання в ході провадження або надавати допомогу при здійсненні розслідування, кримінального переслідування або судового розгляду на території запитуючої Держави-учасниці, не піддається кримінальному переслідуванню, утриманню під вартою, покаранню або будь-якому іншому обмеженню її особистої свободи на цій території у зв'язку з дією, бездіяльністю або засудженням, що відносяться до періоду до її від'їзду з території запитуваної Держави-учасниці. Дія такої гарантії особистої безпеки припиняється, якщо свідок, експерт або інша особа протягом п'ятнадцяти послідовних днів або протягом будь-якого погодженого між Державами-учасницями строку, починаючи з дати, коли така особа була офіційно повідомлена про те, що її присутність більше не потрібна судовим органам, мала можливість залишити територію запитуючої Держави-учасниці, проте, добровільно залишилася на цій території, або залишивши її, повернулася назад з власної волі.
28. Звичайні витрати, пов'язані з виконанням прохання, покриваються запитуваною Державою-учасницею, якщо заінтересовані Держави-учасниці не домовилися про інше. Якщо виконання прохання вимагає або вимагатиме істотних або надзвичайних витрат, то Держави-учасниці проводять консультації з метою визначення умов, на яких буде виконане прохання, а також порядку покриття витрат.
29. Запитувана Держава-учасниця:
a) надає запитуючій Державі-учасниці копії урядових матеріалів, документів або інформації, які вона має і які відповідно до її внутрішнього законодавства відкриті для публічного доступу;
b) може на свій розсуд надавати запитуючій Державі-учасниці повністю або частково або при дотриманні таких умов, які вона вважає необхідними, копії будь-яких урядових матеріалів, документів або інформації, які вона має і які відповідно до її внутрішнього законодавства закриті для публічного доступу.
30. Держави-учасниці розглядають, у міру необхідності, можливість укладання двосторонніх або багатосторонніх угод чи домовленостей, які відповідали б цілям цієї статті, забезпечували б її дію на практиці або зміцнювали б її положення.

Стаття 19. Спільні розслідування
Держави-учасниці розглядають можливість укладання двосторонніх або багатосторонніх угод чи домовленостей, в силу яких у зв'язку зі справами, що є предметом розслідування, кримінального переслідування або судового розгляду в одній або декількох державах, заінтересовані компетентні органи можуть створювати органи з проведення спільних розслідувань. За відсутності таких угод або домовленостей спільні розслідування можуть проводитися за угодою в кожному окремому випадку. Відповідні Держави-учасниці забезпечують повну повагу суверенітету Держави-учасниці, на території якої повинно бути проведене таке розслідування.

Стаття 20. Спеціальні методи розслідування
1. Якщо це допускається основними принципами її внутрішньої правової системи, кожна Держава-учасниця, у межах своїх можливостей і на умовах, встановлених її внутрішнім законодавством, вживає необхідних заходів для того, щоб дозволити належне використання контрольованих поставок і у тих випадках, коли вона вважає це доречним, використання інших спеціальних методів розслідування, таких як електронне спостереження або інші форми спостереження, а також агентурні операції, її компетентними органами на її території з метою проведення ефективної боротьби проти організованої злочинності.
2. З метою розслідування злочинів, що охоплюються цією Конвенцією, Держави-учасниці заохочуються до укладання, у разі необхідності, відповідних двосторонніх або багатосторонніх угод чи домовленостей для використання таких спеціальних методів розслідування в контексті співробітництва на міжнародному рівні. Такі угоди або домовленості укладаються і здійснюються при повному дотриманні принципу суверенної рівності держав і реалізуються у суворій відповідності до умов цих угод або домовленостей.
3. За відсутності угоди або домовленості, зазначених у пункті 2 цієї статті, рішення про використання таких спеціальних методів розслідування на міжнародному рівні приймаються в кожному окремому випадку і можуть, у разі необхідності, враховувати фінансові домовленості та взаєморозуміння щодо здійснення юрисдикції заінтересованими Державами-учасницями.
4. Рішення про використання контрольованих поставок на міжнародному рівні можуть, за згодою заінтересованих Держав-учасниць, включати такі методи, як перехоплення вантажів і залишення їх неторканими або їхнє вилучення або заміна, повністю або частково.

Стаття 21. Передача кримінального провадження
Держави-учасниці розглядають можливість взаємної передачі провадження з метою кримінального переслідування у зв'язку зі злочином, що охоплюється цією Конвенцією, у випадках, коли вважається, що така передача відповідає інтересам належного здійснення правосуддя, зокрема, у випадках, коли зачіпаються декілька юрисдикцій, для забезпечення об'єднання кримінальних справ.

Стаття 22. Відомості про судимість
Кожна Держава-учасниця може вживати таких законодавчих або інших заходів, які можуть знадобитися для врахування, на таких умовах і з такими цілями, які вона вважає належними, будь-якого раніше винесеного в іншій державі обвинувального вироку щодо особи, підозрюваної у вчиненні злочину, що розслідується, для використання такої інформації в ході кримінального провадження у зв'язку зі злочином, що охоплюється цією Конвенцією.

Стаття 23. Криміналізація перешкоджання здійсненню правосуддя
Кожна Держава-учасниця вживає таких законодавчих та інших заходів, які можуть знадобитися для того, щоб визнати в якості кримінально караних такі діяння, коли вони вчиняються навмисно:
a) застосування фізичної сили, погроз чи залякування або обіцянка, пропозиція або надання неправомірної переваги з метою схиляння до давання неправдивих показань або втручання у процес давання показань або подання доказів у ході провадження у зв'язку із вчиненням злочинів, що охоплюються цією Конвенцією;
b) застосування фізичної сили, погроз або залякування з метою втручання у виконання службових обов'язків посадовою особою судових або правоохоронних органів у ході провадження у зв'язку із вчиненням злочинів, що охоплюються цією Конвенцією. Ніщо у цьому підпункті не завдає шкоди праву Держав-учасниць мати законодавство, що забезпечує захист інших категорій публічних посадових осіб.

Стаття 24. Захист свідків
1. Кожна Держава-учасниця вживає, у межах своїх можливостей, належних заходів, спрямованих на забезпечення ефективного захисту від імовірної помсти або залякування щодо свідків, які беруть участь у кримінальному провадженні та дають свідчення у зв'язку зі злочинами, що охоплюються цією Конвенцією, і, у відповідних випадках, щодо їхніх родичів та інших близьких їм осіб.
2. Заходи, передбачені в пункті 1 цієї статті, без шкоди для прав обвинувачуваного, у тому числі для права на належний розгляд, можуть, зокрема, включати:
a) встановлення процедур для фізичного захисту таких осіб, наприклад - у тій мірі, в якій це необхідно і практично може бути здійснене, - для їхнього переселення в інше місце, і прийняття таких положень, які дозволяють, у відповідних випадках, не розголошувати інформацію, що стосується особи і місцезнаходження таких осіб, або встановлюють обмеження на таке розголошення інформації;
b) прийняття правил доведення, що дозволяють свідчити таким чином, який забезпечує безпеку свідка, наприклад, дозвіл свідчити за допомогою засобів зв'язку, таких як відеозв'язок або інші належні засоби.
3. Держави-учасниці розглядають питання про укладання з іншими державами угод або домовленостей щодо переселення осіб, зазначених у пункті 1 цієї статті.
4. Положення цієї статті застосовуються також до потерпілих, оскільки вони є свідками.

Стаття 25. Допомога потерпілим та їхній захист
1. Кожна Держава-учасниця вживає, у межах своїх можливостей, відповідних заходів для надання допомоги і захисту потерпілим від злочинів, що охоплюються цією Конвенцією, особливо у випадках погрози помстою або залякування.
2. Кожна Держава-учасниця встановлює належні процедури для забезпечення доступу до компенсації і відшкодування збитків потерпілим від злочинів, що охоплюються цією Конвенцією.
3. Кожна Держава-учасниця, за умови дотримання свого внутрішнього законодавства, створює можливості для викладу і розгляду думок і побоювань потерпілих на відповідних стадіях кримінального провадження щодо осіб, які вчинили злочини, так, щоб це не завдавало шкоди правам захисту.

Стаття 26. Заходи, спрямовані на розширення співробітництва з правоохоронними органами
1. Кожна Держава-учасниця вживає відповідних заходів для того, щоб заохочувати осіб, які беруть або брали участь в організованих злочинних групах, до:
a) надання інформації, корисної для компетентних органів, з метою розслідування і доведення у зв'язку з такими питаннями, як:
i) ідентифікаційні дані, характер, членський склад, структура, місцезнаходження або діяльність організованих злочинних груп;
ii) зв'язки, в тому числі міжнародні зв'язки, з іншими організованими злочинними групами;
iii) злочини, що вчинені або можуть бути вчинені організованими злочинними групами;
b) надання фактичної, конкретної допомоги компетентним органам, що може сприяти позбавленню організованих злочинних груп їхніх ресурсів або доходів від злочинів.
2. Кожна Держава-учасниця розглядає питання про те, щоб передбачити можливість пом'якшення, у відповідних випадках, покарання обвинувачуваної особи, яка істотно співробітничає у розслідуванні або кримінальному переслідуванні у зв'язку з будь-яким злочином, що охоплюється цією Конвенцією.
3. Кожна Держава-учасниця розглядає питання про те, щоб передбачити, відповідно до основних принципів свого внутрішнього законодавства, можливість надання імунітету від кримінального переслідування особі, яка істотно співробітничає у розслідуванні або кримінальному переслідуванні у зв'язку зі злочином, що охоплюється цією Конвенцією.
4. Захист таких осіб здійснюється в порядку, передбаченому у статті 24 цієї Конвенції.
5. У тих випадках, коли особа, що згадується в пункті 1 цієї статті і знаходиться в одній Державі-учасниці, може істотно співробітничати з компетентним органам іншої Держави-учасниці, заінтересовані Держави-учасниці можуть розглянути можливість укладання угод або домовленостей, відповідно до свого внутрішнього законодавства, щодо можливого надання іншою Державою-учасницею режиму, зазначеного в пунктах 2 і 3 цієї статті.

Стаття 27. Співробітництво між правоохоронними органами
1. Держави-учасниці тісно співробітничають одна з одною, діючи відповідно до своїх внутрішніх правових та адміністративних систем, з метою підвищення ефективності правозастосовних заходів для боротьби зі злочинами, що охоплюються цією Конвенцією. Кожна Держава-учасниця, зокрема, вживає ефективних заходів, спрямованих на:
a) зміцнення, або де це необхідно, установлення каналів зв'язку між їхніми компетентними органами, установами і службами для того, щоб забезпечити надійний і швидкий обмін інформацією про всі аспекти злочинів, що охоплюються цією Конвенцією, включаючи, якщо заінтересовані Держави-учасниці вважають це за належне, зв'язки з іншими видами злочинної діяльності;
b) співробітництво з іншими Державами-учасницями у проведенні розслідувань у зв'язку зі злочинами, що охоплюються цією Конвенцією, з метою виявлення:
i) особи, місцезнаходження і діяльності осіб, підозрюваних в участі у вчиненні таких злочинів, або місцезнаходження інших причетних осіб;
ii) переміщення доходів від злочинів чи майна, отриманого в результаті вчинення таких злочинів;
iii) переміщення майна, устаткування або інших засобів, що використовувалися чи призначалися для використання при вчиненні таких злочинів;
c) надання, у відповідних випадках, необхідних предметів або необхідної кількості речовин для цілей аналізу чи розслідування;
d) сприяння ефективній координації між їхніми компетентними органами, установами і службами і заохочення обміну співробітниками й іншими експертами, включаючи, за умови укладання заінтересованими Державами-учасницями двосторонніх угод або домовленостей, направлення співробітників по зв'язках;
e) обмін з іншими Державами-учасницями інформацією про конкретні засоби і методи, які застосовуються організованими злочинними групами, включаючи, у відповідних випадках, маршрути і засоби транспорту, а також використання підроблених посвідчень особи, змінених чи підроблених документів або інших засобів приховування їхньої діяльності;
f) обмін інформацією і координацію адміністративних та інших заходів, що вживаються у відповідних випадках з метою завчасного виявлення злочинів, що охоплюються цією Конвенцією.
2. Для цілей практичного застосування цієї Конвенції Держави-учасниці розглядають можливість укладання двосторонніх або багатосторонніх угод чи домовленостей про безпосереднє співробітництво між їхніми правоохоронними органами, а в тих випадках, коли такі угоди чи домовленості вже є, їхньої зміни. За відсутності таких угод чи домовленостей між заінтересованими Державами-учасницями учасниці можуть розглядати цю Конвенцію як основу для взаємного співробітництва між правоохоронними органами щодо злочинів, які охоплюються цією Конвенцією. У відповідних випадках Держави-учасниці повною мірою використовують угоди чи домовленості, у тому числі механізми міжнародних чи регіональних організацій, для розширення співробітництва між своїми правоохоронними органами.
3. Держави-учасниці прагнуть співробітничати, у межах своїх можливостей, з метою протидії транснаціональним організованим злочинам, які вчиняються з використанням сучасних технологій.

Стаття 28. Збір та аналіз інформації про характер організованої злочинності та обмін такою інформацією
1. Кожна Держава-учасниця розглядає можливість проведення, у консультації з науково-дослідними колами, аналізу тенденцій в галузі організованої злочинності на своїй території, умов, в яких діє організована злочинність, а також вивчення залучених професійних груп і технологій, що використовуються.
2. Держави-учасниці розглядають можливість розширення аналітичних знань щодо організованої злочинної діяльності та обміну ними між собою і через посередництво міжнародних і регіональних організацій. З цією метою у відповідних випадках повинні розроблятися і використовуватися загальні визначення, стандарти і методологія.
3. Кожна Держава-учасниця розглядає можливість здійснення контролю за своєю політикою і практичними заходами щодо боротьби проти організованої злочинності, а також проведення оцінки їхньої ефективності та дієвості.

Стаття 29. Підготовка кадрів і технічна допомога
1. Кожна Держава-учасниця у необхідних межах здійснює, розробляє чи вдосконалює конкретні програми підготовки персоналу правоохоронних органів, у тому числі працівників прокуратури, слідчих і співробітників митних органів, а також інших співробітників, що відповідають за попередження, виявлення і припинення злочинів, що охоплюються цією Конвенцією. Такі програми можуть включати відряджання співробітників і обмін ними. Такі програми стосуються, зокрема й у тій мірі, в якій це допускається внутрішнім законодавством, таких питань:
a) методи, що використовуються при попередженні, виявленні та припиненні злочинів, що охоплюються цією Конвенцією;
b) маршрути і засоби, що використовуються особами, підозрюваними у причетності до злочинів, що охоплюються цією Конвенцією, у тому числі в державах транзиту, а також відповідні заходи у відповідь;
c) спостереження за переміщенням предметів контрабанди;
d) виявлення і спостереження за переміщенням доходів від злочинів, майна, устаткування чи інших засобів вчинення злочинів і за методами передачі, приховування чи утаювання таких доходів, майна, устаткування чи інших засобів вчинення злочинів, а також методи, що використовуються у боротьбі з відмиванням коштів та іншими фінансовими злочинами;
e) збір доказів;
f) способи контролю в зонах вільної торгівлі та вільних портах;
g) сучасне устаткування і методи, що використовуються в роботі правоохоронних органів, включаючи електронне спостереження, контрольовані поставки й агентурні операції;
h) методи, які використовуються в боротьбі з транснаціональними організованими злочинами, які вчиняються з використанням комп'ютерів, телекомунікаційних мереж та інших видів сучасної технології;
i) методи, які використовуються при захисті потерпілих і свідків.
2. Держави-учасниці сприяють одна одній у плануванні і здійсненні програм досліджень і підготовки кадрів, покликаних забезпечити обмін спеціальними знаннями у сферах, згаданих у пункті 1 цієї статті, і з цією метою використовують також у відповідних випадках регіональні та міжнародні конференції і семінари для сприяння співробітництву й обговоренню проблем, що становлять взаємний інтерес, у тому числі особливих проблем і потреб держав транзиту.
3. Держави-учасниці сприяють наданню допомоги у підготовці кадрів і технічної допомоги, що сприятимуть видачі та взаємній правовій допомозі. Така допомога у підготовці кадрів і технічна допомога можуть включати вивчення іноземних мов, відрядження і обмін співробітниками центральних органів або установ, що виконують відповідні функції.
4. У випадку чинних двосторонніх і багатосторонніх угод чи домовленостей Держави-учасниці, наскільки це необхідно, активізують зусилля, спрямовані на максимальне підвищення ефективності практичних і навчальних заходів у межах міжнародних і регіональних організацій і в межах інших двосторонніх і багатосторонніх угод або домовленостей.

Стаття 30. Інші заходи: виконання цієї Конвенції за допомогою економічного розвитку і технічної допомоги
1. Держави-учасниці вживають заходів, що сприяють оптимальному виконанню цієї Конвенції, наскільки це можливо, за допомогою міжнародного співробітництва з урахуванням негативних наслідків організованої злочинності для суспільства в цілому, у тому числі для стійкого розвитку.
2. Держави-учасниці, наскільки це можливо та у координації одна з одною, а також з міжнародними і регіональними організаціями, докладають конкретних зусиль для:
a) активізації свого співробітництва на різних рівнях з країнами, що розвиваються, в цілях зміцнення можливостей цих країн у галузі попередження транснаціональної організованої злочинності та боротьби з нею;
b) розширення фінансової і матеріальної допомоги в цілях підтримки зусиль країн, що розвиваються, щодо ефективної протидії транснаціональній організованій злочинності та надання їм допомоги для успішного виконання цієї Конвенції;
c) надання технічної допомоги країнам, що розвиваються, і країнам з перехідною економікою в цілях сприяння задоволенню їхніх потреб у зв'язку з виконанням цієї Конвенції. Для цього Держави-учасниці прагнуть вносити на періодичній основі достатні добровільні внески на рахунок, конкретно призначений для цієї мети в механізмі фінансування, створеному Організацією Об'єднаних Націй. Держави-учасниці можуть також окремо розглянути, відповідно до свого внутрішнього законодавства і положень цієї Конвенції, можливість перерахування на вищезгаданий рахунок визначеної частки коштів або відповідної вартості доходів від злочинів або майна, конфіскованих відповідно до положень цієї Конвенції;
d) заохочення і переконання інших держав і фінансових установ, у відповідних випадках, приєднатися до них у зусиллях, що докладаються відповідно до цієї статті, у тому числі шляхом забезпечення для країн, що розвиваються, більшого обсягу програм підготовки кадрів і сучасного устаткування, для того, щоб допомогти їм у досягненні цілей цієї Конвенції.
3. Наскільки це можливо, ці заходи не завдають шкоди існуючим зобов'язанням щодо іноземної допомоги чи іншим домовленостям про фінансове співробітництво на двосторонньому, регіональному чи міжнародному рівні.
4. Держави-учасниці можуть укладати двосторонні чи багатосторонні угоди чи домовленості про матеріально-технічну допомогу, беручи до уваги фінансові домовленості, необхідні для забезпечення ефективності міжнародного співробітництва, передбаченого цією Конвенцією, а також для попередження і виявлення транснаціональної організованої злочинності та боротьби з нею.

Стаття 31. Попередження транснаціональної організованої злочинності
1. Держави-учасниці прагнуть розробляти й оцінювати ефективність національних проектів, а також виявляти і впроваджувати оптимальні види практики і політики, спрямовані на попередження транснаціональної організованої злочинності.
2. Держави-учасниці прагнуть, відповідно до основних принципів свого внутрішнього законодавства, скорочувати існуючі чи майбутні можливості для організованих злочинних груп діяти на законних ринках при використанні доходів від злочинів, за допомогою вжиття належних законодавчих, адміністративних або інших заходів. Такі заходи повинні зосереджуватися на:
a) зміцненні співробітництва між правоохоронними органами чи органами прокуратури і відповідними приватними організаціями, у тому числі з різних секторів економіки;
b) сприянні розробці стандартів і процедур, призначених для забезпечення сумлінності в роботі публічних і відповідних приватних організацій, а також кодексів поведінки для представників відповідних професій, зокрема адвокатів, нотаріусів, консультантів з питань оподаткування і бухгалтерів;
c) попередженні зловживань з боку організованих злочинних груп процедурами торгів, що проводяться публічними органами, і субсидіями та ліцензіями, що видаються публічними органами для здійснення комерційної діяльності;
d) попередженні зловживань з боку організованих злочинних груп юридичними особами; такі заходи можуть включати:
i) створення публічного реєстру юридичних і фізичних осіб, що беруть участь у заснуванні юридичних осіб, керуванні ними і їхньому фінансуванні;
ii) створення можливості позбавлення за рішенням суду чи за допомогою інших належних способів на розумний період часу осіб, засуджених за злочини, що охоплюються цією Конвенцією, права займати посади керівників юридичних осіб, зареєстрованих у межах їхньої юрисдикції;
iii) створення національного реєстру осіб, позбавлених права займати посади керівників юридичних осіб;
iv) обмін інформацією, що міститься в реєстрах, зазначених у підпунктах (d) (i) та (iii) цього пункту, з компетентними органами інших Держав-учасниць.
3. Держави-учасниці прагнуть сприяти реінтеграції в суспільство осіб, засуджених за злочини, що охоплюються цією Конвенцією.
4. Держави-учасниці прагнуть періодично проводити оцінку існуючих правових документів і видів адміністративної практики з відповідних питань з метою виявлення їхньої уразливості з погляду зловживань з боку організованих злочинних груп.
5. Держави-учасниці прагнуть сприяти поглибленню розуміння суспільством факту існування, причин і небезпечного характеру транснаціональної організованої злочинності, а також загроз, створюваних нею. Відповідна інформація включає відомості про заходи для сприяння участі населення у попередженні такої злочинності та боротьбі з нею і може поширюватися у відповідних випадках через засоби масової інформації.
6. Кожна Держава-учасниця повідомляє Генеральному секретарю Організації Об'єднаних Націй назву й адресу органу або органів, які можуть надавати іншим Державам-учасницям допомогу в розробці заходів щодо попередження транснаціональної організованої злочинності.
7. Держави-учасниці, у відповідних випадках, співробітничають одна з одною і з відповідними міжнародними і регіональними організаціями у розробці та сприянні вжиттю заходів, зазначених у цій статті. Це включає участь у міжнародних проектах, спрямованих на попередження транснаціональної організованої злочинності, наприклад шляхом поліпшення умов, що визначають уразливість груп населення, які знаходяться у несприятливому соціальному становищі, з погляду діяльності транснаціональних організованих злочинних груп.

Стаття 32. Конференція Учасників Конвенції
1. Цим засновується Конференція Учасників Конвенції з метою розширення можливостей Держав-учасниць щодо боротьби з транснаціональною організованою злочинністю, а також сприяння виконанню цієї Конвенції і проведення спостереження за ходом її виконання.
2. Генеральний секретар Організації Об'єднаних Націй скликає Конференцію Учасників не пізніше, ніж через один рік після набуття чинності цією Конвенцією. Конференція Учасників приймає правила процедури і правила, що регулюють види діяльності, зазначені в пунктах 3 і 4 цієї статті (у тому числі правила, що стосуються оплати витрат, понесених при здійсненні цих видів діяльності).
3. Конференція Учасників погоджує механізми для досягнення цілей, згаданих у пункті 1 цієї статті, включаючи таке:
a) сприяння діяльності Держав-учасниць відповідно до статей 29, 30 і 31 цієї Конвенції, у тому числі шляхом сприяння мобілізації добровільних внесків;
b) сприяння обміну інформацією між Державами-учасницями про форми транснаціональної організованої злочинності та тенденції у цій галузі, а також про успішні методи боротьби з нею;
c) співробітництво з відповідними міжнародними і регіональними організаціями, а також неурядовими організаціями;
d) періодичний розгляд питання про виконання цієї Конвенції;
e) винесення рекомендацій стосовно вдосконалення цієї Конвенції і її виконання.
4. Для цілей пункту 3 (d) та (e) цієї статті Конференція Учасників одержує необхідні відомості про заходи, вжиті Державами-учасницями для виконання цієї Конвенції, і труднощі, з якими вони при цьому стикалися, на основі наданої ними інформації та за посередництвом таких додаткових механізмів проведення спостереження, які можуть бути створені Конференцією Учасників.
5. Кожна Держава-учасниця подає Конференції Учасників інформацію про свої програми, плани і практику, а також про законодавчі й адміністративні заходи, спрямовані на виконання цієї Конвенції, як це потрібно Конференції Учасників.

Стаття 33. Секретаріат
1. Генеральний секретар Організації Об'єднаних Націй забезпечує необхідне секретаріатське обслуговування Конференції Учасників Конвенції.
2. Секретаріат:
a) надає Конференції Учасників допомогу в здійсненні діяльності, про яку ідеться у статті 32 цієї Конвенції, а також організує сесії Конференції Учасників і забезпечує їх необхідним обслуговуванням;
b) на прохання, надає Державам-учасницям допомогу в наданні інформації Конференції Учасників, як це передбачено в пункті 5 статті 32 цієї Конвенції; і
c) забезпечує необхідну координацію з секретаріатами інших відповідних міжнародних і регіональних організацій.

Стаття 34. Виконання Конвенції
1. Кожна Держава-учасниця вживає відповідно до основних принципів свого внутрішнього законодавства необхідних заходів, включаючи законодавчі й адміністративні заходи, для забезпечення здійснення своїх зобов'язань відповідно до цієї Конвенції.
2. Злочини, визнані такими відповідно до статей 5, 6, 8 і 23 цієї Конвенції, визнаються такими у внутрішньому законодавстві кожної Держави-учасниці незалежно від елементів транснаціонального характеру або причетності організованої злочинної групи, як це зазначено в пункті 1 статті 3 цієї Конвенції, крім тих випадків, коли відповідно до статті 5 цієї Конвенції вимагається наявність елемента причетності організованої злочинної групи.
3. Кожна Держава-учасниця може вживати більш суворі або жорсткі заходи, ніж заходи, передбачені цією Конвенцією, для попередження транснаціональної організованої злочинності та боротьби з нею.

Стаття 35. Врегулювання спорів
1. Держави-учасниці прагнуть врегулювати спори щодо тлумачення або застосування цієї Конвенції шляхом переговорів.
2. Будь-який спір між двома чи більше Державами-учасницями щодо тлумачення або застосування цієї Конвенції, який не може бути врегульований шляхом переговорів протягом розумного періоду часу, передається на прохання однієї з цих Держав-учасниць на арбітражний розгляд. Якщо протягом шести місяців з дня звернення з проханням про арбітраж ці Держави-учасниці не зможуть домовитися про його організацію, будь-яка з цих Держав-учасниць може передати спір до Міжнародного Суду, звернувшись із заявою відповідно до Статуту Суду (995_010 ).
3. Кожна Держава-учасниця може під час підписання, ратифікації, прийняття або затвердження цієї Конвенції або приєднання до неї заявити про те, що вона не вважає себе зв'язаною положеннями пункту 2 цієї статті. Інші Держави-учасниці не зв'язані положеннями пункту 2 цієї статті щодо будь-якої Держави-учасниці, яка зробила таке застереження.
4. Будь-яка Держава-учасниця, що зробила застереження відповідно до пункту 3 цієї статті, може в будь-який час зняти це застереження шляхом направлення повідомлення Генеральному секретарю Організації Об'єднаних Націй.

Стаття 36. Підписання, ратифікація, прийняття, затвердження і приєднання
1. Ця Конвенція відкрита для підписання всіма державами з 12 по 15 грудня 2000 року в Палермо, Італія, а потім у Центральних установах Організації Об'єднаних Націй у Нью-Йорку до 12 грудня 2002 року.
2. Ця Конвенція також відкрита для підписання регіональними організаціями економічної інтеграції за умови, що принаймні одна з держав-членів такої організації підписала цю Конвенцію відповідно до пункту 1 цієї статті.
3. Ця Конвенція підлягає ратифікації, прийняттю або затвердженню. Ратифікаційні грамоти або документи про прийняття або затвердження здаються на зберігання Генеральному секретарю Організації Об'єднаних Націй. Регіональна організація економічної інтеграції може здати на зберігання свою ратифікаційну грамоту чи документ про прийняття або затвердження, якщо принаймні одна з її держав-членів вчинила у такий же спосіб. У цій ратифікаційній грамоті чи документі про прийняття або затвердження така організація заявляє про сферу своєї компетенції щодо питань, регульованих цією Конвенцією. Така організація також повідомляє депозитарію про будь-які відповідні зміни сфери своєї компетенції.
4. Ця Конвенція відкрита для приєднання будь-якої держави чи будь-якої регіональної організації економічної інтеграції, принаймні одна з держав-членів якої є учасницею цієї Конвенції. Документи про приєднання здаються на зберігання Генеральному секретарю Організації Об'єднаних Націй. Під час приєднання регіональна організація економічної інтеграції заявляє про сферу своєї компетенції щодо питань, регульованих цією Конвенцією. Така організація також повідомляє депозитарію про будь-які відповідні зміни сфери своєї компетенції.

Стаття 37. Взаємозв'язок із протоколами
1. Ця Конвенція може бути доповнена одним чи декількома протоколами.
2. Для того, щоб стати учасницею протоколу, держава чи регіональна організація економічної інтеграції повинні бути також Учасницею цієї Конвенції.
3. Держава-учасниця цієї Конвенції не зв'язана протоколом, якщо тільки вона не стає учасницею протоколу відповідно до його положень.
4. Будь-який протокол до цієї Конвенції тлумачиться разом з цією Конвенцією з урахуванням мети цього протоколу.

Стаття 38. Набуття чинності
1. Ця Конвенція набуває чинності на дев'яностий день після дати здачі на зберігання сорокової ратифікаційної грамоти чи документа про прийняття, затвердження чи приєднання. З метою цього пункту будь-яка така грамота чи документ, здані на зберігання регіональною організацією економічної інтеграції, не розглядаються в якості додаткових до грамот або документів, зданих на зберігання державами-членами такої організації.
2. Для кожної держави чи регіональної організації економічної інтеграції, що ратифікують, приймають чи затверджують цю Конвенцію або приєднуються до неї після здачі на зберігання сорокової ратифікаційної грамоти чи документа про таку дію, ця Конвенція набуває чинності на тридцятий день після дати здачі на зберігання такою державою чи організацією відповідної грамоти чи документа.

Стаття 39. Зміни та доповнення
1. Після закінчення п'яти років після набуття чинності цією Конвенцією Держава-учасниця може запропонувати зміни та доповнення і направити їх Генеральному секретарю Організації Об'єднаних Націй, який потім перепроваджує запропоновані зміни та доповнення Державам-учасницям і Конференції Учасників Конвенції з метою розгляду цих пропозицій й ухвалення рішення щодо них. Конференція Учасників докладає всіх зусиль для досягнення консенсусу щодо кожної зміни та доповнення. Якщо всі зусилля з досягнення консенсусу були вичерпані і згоди не було досягнуто, то, як останній захід, для прийняття змін та доповнень потрібна більшість у дві третини голосів Держав-учасниць, які присутні та беруть участь у голосуванні на засіданні Конференції Учасників.
2. У питаннях, що входять до сфери їхньої компетенції, регіональні організації економічної інтеграції здійснюють своє право голосу відповідно до цієї статті, маючи число голосів, що дорівнює числу їхніх держав-членів, які є Учасницями цієї Конвенції. Такі організації не здійснюють своє право голосу, якщо їхні держави-члени здійснюють своє право голосу, і навпаки.
3. Зміни та доповнення, прийняті відповідно до пункту 1 цієї статті, підлягають ратифікації, прийняттю або затвердженню Державами-учасницями.
4. Зміни та доповнення, прийняті відповідно до пункту 1 цієї статті, набувають чинності для Держави-учасниці через дев'яносто днів після дати здачі нею на зберігання Генеральному секретарю Організації Об'єднаних Націй її ратифікаційної грамоти чи документа про прийняття чи затвердження таких змін та доповнень.
5. Коли зміни та доповнення набувають чинності, вони стають обов'язковими для тих Держав-учасниць, які висловили згоду бути зв'язаними ними. Інші Держави-учасниці продовжують бути зв'язаними положеннями цієї Конвенції та будь-якими змінами та доповненнями, ратифікованими, прийнятими чи затвердженими ними раніше.

Стаття 40. Денонсація
1. Держава-учасниця може денонсувати цю Конвенцію шляхом направлення письмового повідомлення Генеральному секретарю Організації Об'єднаних Націй. Така денонсація набуває чинності після закінчення одного року з дати одержання повідомлення Генеральним секретарем.
2. Регіональна організація економічної інтеграції перестає бути Учасницею цієї Конвенції, коли всі її держави-члени денонсували цю Конвенцію.
3. Денонсація цієї Конвенції відповідно до пункту 1 цієї статті спричиняє денонсацію будь-яких протоколів до неї.

Стаття 41. Депозитарій і мови
1. Депозитарієм цієї Конвенції призначається Генеральний секретар Організації Об'єднаних Націй.
2. Оригінал цієї Конвенції, англійський, арабський, іспанський, китайський, російський і французький тексти якої є рівно автентичними, здається на зберігання Генеральному секретарю Організації Об'єднаних Націй.
На засвідчення чого нижчепідписані повноважні представники, належним чином уповноважені на те своїми урядами, підписали цю Конвенцію.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про ратифікацію Конвенції Організації Об'єднаних Націй
проти транснаціональної організованої злочинності та протоколів, що її доповнюють (Протоколу про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї і Протоколу проти незаконного ввозу мігрантів по суші, морю і повітрю)
( Відомості Верховної Ради (ВВР), 2004, N 19, ст.263 )

I. Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:

1. Конвенцію Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності (995_789) (далі - Конвенція), підписану від імені України в м. Палермо 12 грудня 2000 року (додається*), ратифікувати з такими застереженнями і заявами:

до пункту 6 статті 13:
Конвенція (995_789) застосовуватиметься тільки за умови дотримання конституційних принципів і фундаментальних засад правової системи України;

до пункту "b" статті 2:
В українському кримінальному законодавстві поняттю "серйозний злочин" відповідають поняття "тяжкий" і "особливо тяжкий злочин". При цьому тяжкий злочин - це злочин, за який передбачено такий вид покарання, як позбавлення волі на строк не менше п'яти і не більше десяти років (частина четверта статті 12 Кримінального кодексу України (2341-14), а особливо тяжкий злочин - за який передбачено такий вид покарання, як позбавлення волі на строк понад десять років або довічне позбавлення волі (частина п'ята статті 12 Кримінального кодексу України);

до пункту 5а статті 16:
Україна заявляє, що Конвенція (995_789) є правовою підставою для співробітництва з питань видачі в разі надходження прохання про видачу від держави - учасниці цієї Конвенції, з якою немає договору про видачу;

до пункту 13 статті 18:
Центральними органами в Україні, на які покладаються повноваження згідно з пунктом 13 статті 18 Конвенції (995_789), є Міністерство юстиції України (щодо судових рішень) і Генеральна прокуратура України (щодо процесуальних дій під час розслідування кримінальних справ);

до пункту 14 статті 18:
Запити про правову допомогу і документи, що до них додаються, повинні надсилатися до України разом із засвідченим перекладом на українську, російську, англійську або французьку мови, якщо вони не складені однією з цих мов;
до пункту 3 статті 26:
Положення пункту 3 не буде поширюватися на організатора або керівника злочинної організації щодо їх звільнення від кримінальної відповідальності. Згідно із законодавством України (частина друга статті 255 Кримінального кодексу України (2341-14) зазначені особи несуть кримінальну відповідальність незалежно від умов, передбачених статтею 26 Конвенції ( 995_789 ).
2. Протокол про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї, що доповнює Конвенцію Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності (995_791), підписаний від імені України в м. Нью-Йорку 15 листопада 2001 року, ратифікувати (додається*).
3. Протокол проти незаконного ввозу мігрантів по суші, морю і повітрю, що доповнює Конвенцію Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності (995_790), підписаний від імені України в м. Нью-Йорку 15 листопада 2001 року, ратифікувати (додається*).

II. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.

Президент України Л.КУЧМА

м. Київ, 4 лютого 2004 року
№ 1433-IV

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Протокол
про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї, що доповнює Конвенцію Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності

Прийнятий резолюцією 55/25 Генеральної Асамблеї від 15 листопада 2000 року
{ Протокол ратифіковано Законом № 1433-IV ( 1433-15 ) від 04.02.2004 }

Дата підписання: 15.11.2000
Дата ратифікації: 04.02.2004
Дата набуття чинності для України: 21.05.2004

Преамбула
Держави-учасниці цього Протоколу,
заявляючи, що для вжиття ефективних заходів щодо попередження торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і боротьбі з нею необхідний всеосяжний міжнародний підхід у країнах походження, транзиту і призначення, що включає заходи, спрямовані на попередження такої торгівлі, покарання осіб, що займаються нею, і захист потерпілих від такої торгівлі, у тому числі шляхом захисту їх міжнародно-визнаних прав людини,
враховуючи ту обставину, що, незважаючи на існування цілого ряду міжнародних документів, які містять норми і передбачають практичні заходи по боротьбі з експлуатацією людей, особливо жінок і дітей, не існує універсального документа, у якому зачіпалися б всі аспекти торгівлі людьми, будучи стурбовані тим, що за відсутності такого документа особи, які є уразливими з погляду торгівлі людьми, не будуть у достатній мірі захищені,
посилаючись на Резолюцію 53/111 Генеральної Асамблеї від 9 грудня 1998 року, у якій Асамблея ухвалила заснувати міжурядовий спеціальний комітет відкритого складу для розробки всеосяжної міжнародної конвенції проти транснаціональної організованої злочинності й обговорення питання про розробку, зокрема, міжнародного документа по боротьбі проти торгівлі жінками і дітьми,
будучи переконані, що доповнення Конвенції Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності (995_789) міжнародним документом щодо попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї сприятиме попередженню таких злочинів і боротьбі з ними,
погодились про таке:

I. Загальні положення
Стаття 1 Зв'язок з Конвенцією Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності
1. Цей Протокол доповнює Конвенцію Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності (995_789). Він тлумачиться разом з Конвенцією.
2. Положення Конвенції (995_789) застосовуються mutatis mutandis до цього Протоколу, якщо в ньому не передбачене інше.
3. Злочини, визнані такими відповідно до статті 5 цього Протоколу, розглядаються як злочини, визнані такими відповідно до Конвенції (995_789).

Стаття 2 Цілі
Цілі цього Протоколу полягають у:
a) попередженні торгівлі людьми і боротьбі з нею, приділяючи особливу увагу жінкам і дітям;
b) захисті та допомозі жертвам такої торгівлі при повній повазі їхніх прав людини; і
c) заохоченні співробітництва між Державами-учасницями в досягненні цих цілей.

Стаття 3 Терміни
Для цілей цього Протоколу:
a) "торгівля людьми" означає здійснювані з метою експлуатації вербування, перевезення, передачу, приховування або одержання людей шляхом загрози силою або її застосування або інших форм примусу, викрадення, шахрайства, обману, зловживання владою або уразливістю положення, або шляхом підкупу, у вигляді платежів абовигод, для одержання згоди особи, яка контролює іншу особу. Експлуатація включає, як мінімум, експлуатацію проституції інших осіб або інші форми сексуальної експлуатації, примусову працю або послуги, рабство або звичаї, подібні з рабством, підневільний стан або вилучення органів;
b) згода жертви торгівлі людьми на заплановану експлуатацію, про яку йдеться в підпункті (a) цієї статті, не береться до уваги, якщо було використано будь-який із заходів впливу, зазначених у підпункті (a);
c) вербування, перевезення, передача, приховування або отримання дитини з метою експлуатації вважаються "торгівлею людьми" навіть у тому разі, якщо вони не пов'язані із застосуванням будь-якого із заходів впливу, зазначених у підпункті (a) цієї статті;
d) "дитина" означає будь-яку особу, що не досягла 18-літнього віку.

Стаття 4. Сфера застосування
Цей Протокол, якщо в ньому не зазначене інше, застосовується до попередження, розслідування і кримінального переслідування у зв'язку зі злочинами, визнаними такими відповідно до статті 5 цього Протоколу, якщо ці злочини носять транснаціональний характер і вчинені за участю організованої злочинної групи, а також до захисту жертв від таких злочинів.

Стаття 5. Криміналізація
1. Кожна Держава-учасниця вживає таких законодавчих та інших заходів, які можуть знадобитися для того, щоб визнати в якості кримінально караних діяння, зазначені у статті 3 цього Протоколу, коли вони вчиняються навмисно.
2. Кожна Держава-учасниця також вживає таких законодавчих та інших заходів, які можуть знадобитися для того, щоб визнати в якості кримінально караних такі діяння:
a) за умови дотримання основних принципів своєї правової системи - замах на вчинення будь-якого злочину, визнаного таким відповідно до пункту 1 цієї статті;
b) участь як спільника у вчиненні будь-якого злочину, визнаного таким відповідно до пункту 1 цієї статті; і
c) організацію інших осіб або керування ними з метою вчинення будь-якого злочину, визнаного таким відповідно до пункту 1 цієї статті.

II. Захист жертв торгівлі людьми
Стаття 6 Допомога жертвам торгівлі людьми та їхній захист
1. У відповідних випадках і у тій мірі, в якій це можливо відповідно до її внутрішнього законодавства, кожна Держава-учасниця забезпечує захист особистого життя й особи жертв торгівлі людьми, у тому числі, серед іншого, шляхом забезпечення конфіденційного характеру провадження, що стосується такої торгівлі.
2. Кожна Держава-учасниця забезпечує, щоб її внутрішня правова або адміністративна система передбачала заходи, які дозволяють, у відповідних випадках, надавати жертвам торгівлі людьми:
a) інформацію про відповідний судовий і адміністративний розгляд;
b) допомогу, що не завдає шкоди правам захисту і дозволяє викладати і розглядати їхні думки і побоювання на відповідних стадіях кримінального провадження щодо осіб, які вчинили злочини.
3. Кожна Держава-учасниця розглядає можливість реалізації заходів для забезпечення фізичної, психологічної і соціальної реабілітації жертв торгівлі людьми, у тому числі, у відповідних випадках, у співробітництві з неурядовими організаціями, іншими відповідними організаціями й іншими елементами громадянського суспільства, і, зокрема, заходів, що передбачають надання:
a) належного даху;
b) консультативної допомоги та інформації, особливо щодо їх юридичних прав, мовою, зрозумілою жертвам торгівлі людьми;
c) медичної, психологічної і матеріальної допомоги; і
d) можливостей в галузі працевлаштування, освіти і професійної підготовки.
4. Кожна Держава-учасниця враховує при застосуванні положень зокрема особливі потреби дітей, у тому числі щодо належного даху, освіти і догляду.
5. Кожна Держава-учасниця прагне забезпечувати фізичну безпеку жертв торгівлі людьми в період перебування таких жертв на її території.
6. Кожна Держава-учасниця забезпечує, щоб її внутрішня правова система передбачала заходи, які надають жертвам торгівлі людьми можливість одержання компенсації за заподіяну шкоду.

Стаття 7. Статус жертв торгівлі людьми у приймаючих державах
1. На додаток до вжиття заходів відповідно до статті 6 цього Протоколу кожна Держава-учасниця розглядає можливість вжиття законодавчих або інших відповідних заходів, що дозволяють жертвам торгівлі людьми залишатися, у відповідних випадках, на її території на тимчасовій або постійній основі.
2. При застосуванні положення, що міститься в пункті 1 цієї статті, кожна Держава-учасниця відповідним чином враховує гуманітарні міркування і проявляє співчуття.

Стаття 8 Репатріація жертв торгівлі людьми
1. Держава-учасниця, громадянином якої є жертва торгівлі людьми або в якій така особа мала право постійно проживати на момент в'їзду на територію приймаючої Держави-учасниці, сприяє поверненню цієї особи і приймає її без необґрунтованих або нерозумних затримок при належному врахуванні питань забезпечення безпеки такої особи.
2. Коли Держава-учасниця повертає жертву торгівлі людьми Державі-учасниці, громадянином якої є ця особа або в якій вона мала право постійно проживати на момент в'їзду на територію приймаючої Держави-учасниці, таке повернення здійснюється при належному врахуванні питань забезпечення безпеки цієї особи, а також характеру будь-якого провадження, пов'язаного з тією обставиною, що ця особа стала жертвою торгівлі людьми, причому таке повернення, переважно, є добровільним.
3. На прохання приймаючої Держави-учасниці, запитувана Держава-учасниця без необґрунтованих або нерозумних затримок перевіряє, чи є особа, що стала жертвою торгівлі людьми, її громадянином або чи мала вона право постійно проживати на її території на момент в'їзду на територію приймаючої Держави-учасниці.
4. З метою сприяння поверненню жертви торгівлі людьми, яка не має належних документів, Держава-учасниця, громадянином якої є ця в'їзду на територію приймаючої Держави-учасниці, погоджується видавати, на прохання приймаючої Держави-учасниці, такі документи на в'їзд/виїзд або інші дозволи, які можуть знадобитися для повернення цієї особи на її територію.
5. Ця стаття не завдає шкоди будь-якому праву, наданому жертвам торгівлі людьми в силу будь-якого положення внутрішнього законодавства приймаючої Держави-учасниці.
6. Ця стаття не завдає шкоди будь-якій застосовній двосторонній або багатосторонній угоді або домовленості, які регулюють, повністю або частково, питання повернення жертв торгівлі людьми.

III. Попередження, співробітництво та інші заходи
Стаття 9 Попередження торгівлі людьми
1. Держави-учасниці розробляють і приймають на комплексній основі політику, програми й інші заходи з метою:
a) попередження торгівлі людьми і боротьби з нею; і
b) захисту жертв торгівлі людьми, особливо жінок і дітей, від ревіктимізації.
2. Держави-учасниці прагнуть вживати таких заходів, як проведення досліджень, інформаційних кампаній, у тому числі в засобах масової інформації, а також здійснення соціально-економічних ініціатив, спрямованих на попередження торгівлі людьми і боротьбу з нею.
3. Політика, програми й інші заходи, що розробляються та приймаються відповідно до цієї статті, у відповідних випадках, включають співробітництво з неурядовими організаціями, іншими відповідними організаціями й іншими елементами громадянського суспільства.
4. Держави-учасниці вживають або вдосконалюють, у тому числі шляхом двостороннього або багатостороннього співробітництва, заходи, спрямовані на пом'якшення впливу таких факторів, які обумовлюють уразливість людей, особливо жінок і дітей, з погляду торгівлі людьми, як убогість, низький рівень розвитку і відсутність рівних можливостей.
5. Держави-учасниці вживають або вдосконалюють законодавчі або інші заходи, наприклад у галузі освіти, культури або в соціальній галузі, у тому числі шляхом двостороннього і багатостороннього співробітництва, спрямовані на протидію попиту, що породжує експлуатацію людей, особливо жінок і дітей, в усіх її формах, оскільки це призводить до торгівлі людьми.

Стаття 10. Обмін інформацією і підготовка кадрів
1. Правоохоронні, міграційні або інші відповідні органи Держав-учасниць, у відповідних випадках, співробітничають між собою шляхом обміну, відповідно до їхнього внутрішнього законодавства, інформацією, що дозволяє їм визначати:
a) чи є особи, що перетинають або намагаються перетнути міжнародний кордон без документів на в'їзд/виїзд або з такими документами, що належать іншим особам, торговцями людьми або жертвами такої торгівлі;
b) види документів на в'їзд/виїзд, які використали або намагалися використати такі особи для перетинання міжнародного кордону з метою торгівлі людьми; і
c) засоби і методи, які застосовуються організованими злочинними групами з метою торгівлі людьми, у тому числі вербування і перевезення жертв, маршрути і зв'язки між окремими особами і групами, що займаються такою торгівлею, а також зв'язки всередині таких груп і можливі заходи для їхнього виявлення.
2. Держави-учасниці забезпечують або вдосконалюють підготовку співробітників правоохоронних, міграційних та інших відповідних органів з питань попередження торгівлі людьми. Зазначена підготовка повинна зосереджуватися на методах попередження такої торгівлі, кримінального переслідування осіб, що займаються нею, і захисту прав жертв, включаючи захист жертв від осіб, що займаються такою торгівлею. У ході підготовки слід також брати до уваги необхідність врахування прав людини, проблематики дітей і гендерної проблематики; підготовка повинна сприяти співробітництву з неурядовими організаціями, іншими відповідними організаціями й іншими елементами громадянського суспільства.
3. Держава-учасниця, що одержує інформацію, виконує будь-яке прохання Держави-учасниці, що надає інформацію, пов'язану з встановленням обмежень щодо її використання.

Стаття 11. Заходи прикордонного контролю
1. Без шкоди для міжнародних зобов'язань щодо вільного пересування людей Держави-учасниці, наскільки це можливо, встановлюють такі заходи прикордонного контролю, які можуть знадобитися для попередження і виявлення торгівлі людьми.
2. Кожна Держава-учасниця вживає законодавчих або інших належних заходів для попередження, наскільки це можливо, використання транспортних засобів, експлуатованих комерційними перевізниками, при вчиненні злочинів, визнаних такими відповідно до статті 5 цього Протоколу.
3. У відповідних випадках і без шкоди для застосовних міжнародних конвенцій такі заходи включають встановлення для комерційних перевізників, у тому числі будь-якої транспортної компанії або власника чи оператора будь-яких транспортних засобів, зобов'язання переконатися в тому, що всі пасажири мають документи на в'їзд/виїзд, необхідні для в'їзду до приймаючої держави.
4. Кожна Держава-учасниця вживає необхідних заходів, відповідно до свого внутрішнього законодавства для того, щоб передбачити санкції за порушення зобов'язання, встановленого в пункті 3 цієї статті.
5. Кожна Держава-учасниця розглядає можливість вжиття заходів, які дозволяють, відповідно до її внутрішнього законодавства, відмовляти у в'їзді особам, причетним до вчинення злочинів, визнаних такими відповідно до цього Протоколу, або анулювати їхні візи.
6. Без шкоди для статті 27 Конвенції (995_789) Держави-учасниці розглядають можливість зміцнення співробітництваміж органами прикордонного контролю, у тому числі шляхом створення і підтримки прямих каналів зв'язку.

Стаття 12. Надійність документів і їхній контроль
Кожна Держава-учасниця вживає, у межах наявних можливостей, таких заходів, які можуть знадобитися для:
a) забезпечення такої якості документів, що видаються нею, на в'їзд/виїзд або посвідчень особи, що у максимальному ступені ускладнювало б їхнє неправомірне використання і підробку або протизаконну зміну, відтворення або видачу; і
b) забезпечення захищеності і надійності документів на в'їзд/виїзд або посвідчень особи, виданих цією Державою-учасницею або від її імені, а також для попередження їхнього незаконного виготовлення, видачі та використання.

Стаття 13. Законність і дійсність документів
Держава-учасниця проводить, на прохання іншої Держави-учасниці, відповідно до свого внутрішнього законодавства, протягом розумного строку перевірку законності та дійсності виданих або нібито виданих від її імені документів на в'їзд/виїзд або посвідчень особи, щодо яких є підозри, що вони використовуються для торгівлі людьми.

IV. Заключні положення
Стаття 14 Виключне положення
1. Ніщо в цьому Протоколі не зачіпає прав, зобов'язань і відповідальності держав і окремих осіб відповідно до міжнародного права, включаючи міжнародне гуманітарне право і міжнародне право в галузі прав людини і, зокрема, коли це застосовно, Конвенцію 1951 року (995_011) і Протокол 1967 року (995_363), що стосуються статусу біженців, і принцип невиселення, закріплений у них.
2. Заходи, передбачені цим Протоколом, тлумачаться і застосовуються таким чином, щоб це не було дискримінаційним щодо осіб на тій підставі, що вони стали жертвами торгівлі людьми. Тлумачення і застосування цих заходів здійснюються відповідно до міжнародно-визнаних принципів недискримінації.

Стаття 15. Врегулювання спорів
1. Держави-учасниці прагнуть врегулювати спори щодо тлумачення або застосування цього Протоколу шляхом переговорів.
2. Будь-який спір між двома або більше Державами-учасницями щодо тлумачення або застосування цього Протоколу, який не може бути врегульований шляхом переговорів протягом розумного періоду часу, передається на прохання однієї з цих Держав-учасниць на арбітражний розгляд. Якщо протягом шести місяців із дня звертання з проханням про арбітраж ці Держави-учасниці не зможуть домовитися про його організацію, будь-яка з цих Держав-учасниць може передати спір до Міжнародного Суду, звернувшись із заявою відповідно до Статуту Суду (995_010).
3. Кожна Держава-учасниця може під час підписання, ратифікації, прийняття або затвердження цього Протоколу, або під час приєднання до нього заявити про те, що вона не вважає себе зв'язаною положеннями пункту 2 цієї статті. Інші Держави-учасниці не зв'язані положеннями пункту 2 цієї статті щодо будь-якої Держави-учасниці, яка зробила таке застереження.
4. Будь-яка Держава-учасниця, яка зробила застереження відповідно до пункту 3 цієї статті, може в будь-який час зняти це застереження шляхом направлення повідомлення Генеральному секретарю Організації Об'єднаних Націй.

Стаття 16 Підписання, ратифікація, прийняття, затвердження і приєднання
1. Цей Протокол відкритий для підписання всіма державами з 12 по 15 грудня 2000 року в Палермо, Італія, а потім у Центральних установах Організації Об'єднаних Націй у Нью-Йорку до 12 грудня 2002 року.
2. Цей Протокол також відкритий для підписання регіональними організаціями економічної інтеграції за умови, що принаймні одна з держав-членів такої організації підписала цей Протокол відповідно до пункту 1 цієї статті.
3. Цей Протокол підлягає ратифікації, прийняттю або затвердженню. Ратифікаційні грамоти або документи про прийняття або затвердження здаються на зберігання Генеральному секретарю Організації Об'єднаних Націй. Регіональна організація економічної інтеграції може здати на зберігання свою ратифікаційну грамоту або документ про прийняття або затвердження, якщо принаймні одна з її держав-членів вчинила у такий же спосіб. У цій ратифікаційній грамоті або в документі про прийняття або затвердження така організація заявляє про сферу своєї компетенції щодо питань, що регулюються цим Протоколом. Така організація також повідомляє депозитарієві про будь-яку відповідну зміну сфери своєї компетенції.
4. Цей Протокол відкритий для приєднання будь-якої держави або будь-якої регіональної організації економічної інтеграції, принаймні одна з держав-членів якої є учасницею цього Протоколу. Документи про приєднання здаються на зберігання Генеральному секретарю Організації Об'єднаних Націй. Під час приєднання регіональна організація економічної інтеграції заявляє про сферу своєї компетенції щодо питань, які регулюються цим Протоколом. Така організація також повідомляє депозитарієві про будь-яку відповідну зміну сфери своєї компетенції.

Стаття 17. Набуття чинності
1. Цей Протокол набуває чинності на дев'яностий день після дати здачі на зберігання сорокової ратифікаційної грамоти або документа про прийняття, затвердження або приєднання, але він не набуває чинності до набуття чинності Конвенцією (995_789). Для мети цього пункту будь-яка така грамота або документ, здані на зберігання регіональною організацією економічної інтеграції, не розглядаються в якості додаткових до грамот або документів, зданих на зберігання державами-членами такої організації.
2. Для кожної держави або регіональної організації економічної інтеграції, що ратифікують, приймають або затверджують цей Протокол, або приєднуються до нього після здачі на зберігання сорокової ратифікаційної грамоти або документа про таку дію, цей Протокол набуває чинності на тридцятий день після дати здачі на зберігання такою державою або організацією відповідної грамоти чи документа або в дату набуття цим Протоколом чинності відповідно до пункту 1 цієї статті залежно від того, що настає пізніше.

Стаття 18. Зміни та доповнення
1. Після закінчення п'яти років після набуття чинності цим Протоколом Держава-учасниця цього Протоколу може запропонувати зміни та доповнення і направити їх Генеральному секретарю Організації Об'єднаних Націй, який потім перепроваджує запропоновані зміни та доповнення Державам-учасницям і Конференції учасників Конвенції (995_789) з метою розгляду цих пропозицій і ухвалення рішення щодо них. Держави-учасниці цього Протоколу, що беруть участь у Конференції учасників, докладають усіх зусиль для досягнення консенсусу щодо кожної зміни та доповнення. Якщо всі зусилля по досягненню консенсусу були вичерпані і згоди не було досягнуто, то, як крайній захід, для прийняття змін та доповнень потрібна більшість у дві третини голосів Держав-учасниць цього Протоколу, які присутні та беруть участь у голосуванні на засіданні Конференції Учасників.
2. У питаннях, які входять до сфери їхньої компетенції, регіональні організації економічної інтеграції здійснюють своє право голосу відповідно до цієї статті, маючи число голосів, що дорівнює числу їхніх держав-членів, які є учасницями цього Протоколу. Такі організації не здійснюють своє право голосу, якщо їхні держави-члени здійснюють своє право голосу, і навпаки.
3. Зміни та доповнення, прийняті відповідно до пункту 1 цієї статті, підлягають ратифікації, прийняттю або затвердженню Державами-учасницями.
4. Зміни та доповнення, прийняті відповідно до пункту 1 цієї статті, набувають чинності щодо Держави-учасниці через дев'яносто днів після дати здачі нею на зберігання Генеральному секретарю Організації Об'єднаних Націй ратифікаційної грамоти чи документа про прийняття або затвердження таких змін та доповнень.
5. Коли зміни та доповнення набувають чинності, вони стають обов'язковими для тих Держав-учасниць, які висловили згоду бути зв'язаними ними. Інші Держави-учасниці продовжують бути зв'язаними положеннями цього Протоколу і будь-якими змінами та доповненнями, ратифікованими, прийнятими або затвердженими ними раніше.

Стаття 19. Денонсація
1. Держава-учасниця може денонсувати цей Протокол шляхом направлення письмового повідомлення Генеральному секретарю Організації Об'єднаних Націй. Така денонсація набуває чинності після закінчення одного року з дати одержання повідомлення Генеральним секретарем.
2. Регіональна організація економічної інтеграції перестає бути учасницею цього Протоколу, коли всі її держави-члени денонсували цей Протокол.

Стаття 20. Депозитарій і мови
1. Депозитарієм цього Протоколу призначається Генеральний секретар Організації Об'єднаних Націй.
2. Оригінал цього Протоколу, англійський, арабський, іспанський, китайський, російський і французький тексти якого є рівно автентичними, здається на зберігання Генеральному секретарю Організації Об'єднаних Націй.
На посвідчення чого повноважні представники, що підписалися нижче, належним чином уповноважені на те своїми урядами, підписали цей Протокол.
(Подписи)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про внесення змін до Кримінального кодексу України
щодо вдосконалення відповідальності за торгівлю людьми
та втягнення в заняття проституцією

( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2006, N 17, ст.147 )

Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:

I. Внести до Кримінального кодексу України (2341-14) (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., № 25-26, ст. 131) такі зміни:
1. Статтю 8 після слів "передбачені цим Кодексом" доповнити словами "тяжкі або".
2. Статті 149 та 303 викласти в такій редакції:

"Стаття 149. Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини
1. Торгівля людьми або здійснення іншої незаконної угоди, об'єктом якої є людина, а так само вербування, переміщення, переховування, передача або одержання людини, вчинені з метою експлуатації, з використанням обману, шантажу чи уразливого стану особи, -

караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені щодо неповнолітнього або щодо кількох осіб, або повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або службовою особою з використанням службового становища, або особою, від якої потерпілий був у матеріальній чи іншій залежності, або поєднані з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого чи його близьких, або з погрозою застосування такого насильства, -

караються позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна або без такої.

3. Дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, вчинені щодо малолітнього, або організованою групою, або поєднані з насильством, небезпечним для життя або здоров'я потерпілого чи його близьких, або з погрозою застосування такого насильства, або якщо вони спричинили тяжкі наслідки, -

караються позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої.

Примітка. 1. Під експлуатацією людини в цій статті слід розуміти всі форми сексуальної експлуатації, використання в порнобізнесі, примусову працю або примусове надання послуг, рабство або звичаї, подібні до рабства, підневільний стан, залучення в боргову кабалу, вилучення органів, проведення дослідів над людиною без її згоди, усиновлення (удочеріння) з метою наживи, примусову вагітність, втягнення у злочинну діяльність, використання у збройних конфліктах тощо.

2. У статтях 149 та 303 цього Кодексу під уразливим станом особи слід розуміти зумовлений фізичними чи психічними властивостями або зовнішніми обставинами стан особи, який позбавляє або обмежує її здатність усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними, приймати за своєю волею самостійні рішення, чинити опір насильницьким чи іншим незаконним діям, збіг тяжких особистих, сімейних або інших обставин.

3. Відповідальність за вербування, переміщення, переховування, передачу або одержання малолітнього чи неповнолітнього за цією статтею має наставати незалежно від того, чи вчинені такі дії з використанням обману, шантажу чи уразливого стану зазначених осіб або із застосуванням чи погрозою застосування насильства, використання службового становища, або особою, від якої потерпілий був матеріальній чи іншій залежності";

"Стаття 303. Сутенерство або втягнення особи в заняття проституцією
1. Втягнення особи в заняття проституцією або примушування її до зайняття проституцією з використанням обману, шантажу чи уразливого стану цієї особи, або із застосуванням чи погрозою застосування насильства, або сутенерство -

караються позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років.

2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені щодо кількох осіб або повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або службовою особою з використанням службового становища, або особою, від якої потерпілий був у матеріальній чи іншій залежності, -

караються позбавленням волі на строк від чотирьох до семи років.

3. Дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, вчинені щодо неповнолітнього або організованою групою, -

караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років з конфіскацією майна або без такої.

4. Дії, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті, вчинені щодо малолітнього, або якщо вони спричинили тяжкі наслідки, -

караються позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої.

Примітка. 1. Під сутенерством у цій статті слід розуміти дії особи по забезпеченню заняття проституцією іншою особою.

2. Відповідальність за втягнення малолітнього чи неповнолітнього в заняття проституцією чи примушування їх до заняття проституцією за цією статтею має наставати незалежно від того, чи вчинені такі дії з використанням обману, шантажу, уразливого стану зазначених осіб або із застосуванням чи погрозою застосування насильства, використанням службового становища, або особою, від якої потерпілий був у матеріальній чи іншій залежності".

II. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.

Президент України В.ЮЩЕНКО

м. Київ, 12 січня 2006 року
№ 3316-IV

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А
від 7 березня 2007 р. N 410
Київ

Про затвердження Державної програми протидії
торгівлі людьми на період до 2010 року

З метою створення умов для протидії торгівлі людьми та пов'язаній з нею злочинній діяльності Кабінет Міністрів України п о с т а н о в л я є:

1. Затвердити Державну програму протидії торгівлі людьми на період до 2010 року (далі - Програма), що додається.
2. Міністерству у справах сім'ї, молоді та спорту, іншим заінтересованим центральним органам виконавчої влади щороку передбачати кошти для виконання Програми в межах видатків, що визначаються їм під час складання проекту Державного бюджету України на відповідний рік, та вживати заходів до залучення коштів з інших джерел на зазначену мету.
3. Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям передбачати під час складання проектів місцевих бюджетів на відповідний рік кошти для виконання Програми.
4. Центральним органам виконавчої влади, визначеним відповідальними за виконання Програми, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям надсилати раз на півроку до 20 числа місяця, що настає за звітним періодом, Міністерству у справах сім'ї, молоді та спорту інформацію про стан виконання завдань, визначених Програмою.
Міністерству у справах сім'ї, молоді та спорту подавати щороку до 1 березня Кабінетові Міністрів України узагальнену інформацію про хід виконання Програми.

 

Прем'єр-міністр України В.ЯНУКОВИЧ
Інд. 31

 

 

ЗАТВЕРДЖЕНО
постановою Кабінету Міністрів України
від 7 березня 2007 р. N 410

ДЕРЖАВНА ПРОГРАМА
протидії торгівлі людьми на період до 2010 року

Загальна частина
Однією з проблем, що стоять сьогодні перед Україною та світовою спільнотою, є торгівля людьми.
Незважаючи на здійснення певних заходів щодо протидії торгівлі людьми проблема залишається актуальною.
Це негативне явище може виявлятися у різних формах - від викрадення людей до їх продажу з використанням обману, шантажу чи уразливого стану особи. Жертви торгівлі людьми використовуються для примусової праці, у порнобізнесі, як донори для трансплантації тканин і органів тощо.
Ситуація, що склалася, потребує консолідації зусиль центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а також міжнародних і громадських організацій.

Мета і основні завдання Програми
Метою Програми є створення умов для протидії торгівлі людьми та пов'язаній з нею злочинній діяльності, підвищення ефективності роботи з виявлення таких злочинів та осіб, що їх учиняють, вирішення питання щодо реінтеграції осіб, які постраждали від торгівлі людьми.

Основними завданнями Програми є:
удосконалення механізму нормативно-правового регулювання питань протидії торгівлі людьми, а також боротьби з нею, включення їх до освітніх програм для дітей та молоді;
проведення роз'яснювальної роботи за допомогою засобів масової інформації, підвищення ефективності діяльності правоохоронних органів у боротьбі з торгівлею людьми;
забезпечення ефективної взаємодії правоохоронних органів України та інших держав у протидії торгівлі людьми, а також у боротьбі з нею;
надання допомоги особам, що постраждали від торгівлі людьми, зокрема у поверненні додому, працевлаштуванні та професійному навчанні;
вдосконалення діяльності центрів реабілітації для осіб, що постраждали від торгівлі людьми;
розроблення механізму психолого-соціальної реабілітації дітей, що постраждали від торгівлі людьми;
співробітництво з громадськими та міжнародними організаціями і фондами, що провадять діяльність, пов'язану з протидією торгівлі людьми;
використання міжнародного досвіду із запобігання торгівлі людьми та боротьби з нею, захисту прав осіб, що постраждали від зазначеного злочину, розшуку зниклих осіб за кордоном, їх повернення та реабілітації.
Для виконання Програми необхідно здійснити заходи, зазначені у додатку.

Фінансове забезпечення виконання Програми.
Виконання Програми здійснюватиметься центральними та місцевими органами виконавчої влади у межах коштів, передбачених їм у державному та місцевих бюджетах на відповідний рік, а також за рахунок інших джерел.

Очікувані результати
Виконання Програми дасть змогу:
підвищити рівень інформованості населення та усвідомлення проблеми торгівлі людьми і як результат - зменшити кількість людей, що стають жертвами цього злочину;
включити до освітніх програм для дітей та молоді, зокрема тих, що навчаються у дитячих будинках і школах-інтернатах, питання
протидії торгівлі людьми з метою зменшення ризику їх потрапляння до сексуального та трудового рабства;
підвищити кваліфікацію фахівців центральних та місцевих органів виконавчої влади, що беруть участь у здійсненні заходів з протидії торгівлі людьми, а також у боротьбі з нею шляхом організації навчання державних службовців і представників громадських організацій;
поліпшити роботу правоохоронних органів, підвищити рівень їх взаємодії з відповідними структурами інших держав у розслідуванні злочинів, пов'язаних з торгівлею людьми;
підвищити рівень надання реабілітаційної допомоги, збільшити кількість реінтегрованих осіб шляхом посилення соціальної, юридичної, медичної та психологічної допомоги особам, що постраждали від торгівлі людьми.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток
до Програми

ПЛАН
заходів щодо протидії торгівлі людьми
на період до 2010 року

Запобігання торгівлі людьми та боротьба з нею

1. Проаналізувати акти законодавства з питань боротьби з торгівлею людьми та в разі потреби подати Кабінетові Міністрів України пропозиції щодо внесення до них змін.
Мінсім'ямолодьспорт, Мін'юст, МВС, МЗС, Мінпраці, МОН, МОЗ разом з громадськими та міжнародними організаціями.
2007 рік.

2. Проводити моніторинг актів національного законодавства щодо їх відповідності нормам міжнародного права з питань протидії торгівлі людьми та своєчасно подавати Кабінетові Міністрів України пропозиції щодо внесення до них змін.
Мінсім'ямолодьспорт, Мін'юст, МВС, МЗС, Мінпраці, МОН, МОЗ разом з громадськими та міжнародними організаціями.
2007-2010 роки.

3. Утворити та забезпечити діяльність робочих експертних груп при регіональних постійно діючих комісіях з питань обміну інформацією про запобігання торгівлі людьми та координації зусиль у боротьбі з нею.
Мінсім'ямолодьспорт, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації разом з громадськими та міжнародними організаціями.
2007 рік.

4. Заслуховувати раз на півріччя інформацію керівників центральних органів виконавчої влади, що беруть участь у здійсненні заходів з протидії торгівлі людьми, про стан виконання Державної програми протидії торгівлі людьми на період до 2010 року з метою оцінки її ефективності.
Міжвідомча координаційна рада з питань протидії торгівлі людьми.
2007-2010 роки.

5. Забезпечувати проведення щорічних регіональних і міжгалузевих нарад-семінарів з питань координації зусиль, проведення аналізу та уточнення стратегії запобігання торгівлі людьми та боротьби з нею.
Мінсім'ямолодьспорт, МВС, МЗС, МОН, Мін'юст, СБУ, Мінпраці, Мінтрансзв'язку, Держкомтелерадіо, Адміністрація Держприкордонслужби, Держкомнацрелігій, Держпідприємництво, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації.
2007-2010 роки.

6. Організовувати навчання державних службовців з питань протидії торгівлі дітьми, викоренення найгірших форм дитячої праці.
Мінсім'ямолодьспорт, Мінпраці, МВС, МЗС, МОН, Мін'юст разом з громадськими та міжнародними організаціями.
2007-2010 роки.

7. Забезпечувати підготовку та навчання працівників дипломатичної служби з питань протидії торгівлі людьми, налагодити міжнародне співробітництво у цій сфері, а також у сфері захисту осіб, що постраждали від такого злочину.
МЗС, МОН разом з громадськими та міжнародними організаціями.
2007-2010 роки.

8. Розробити та впровадити програми соціальної та психологічної реабілітації дітей, що постраждали від торгівлі людьми.
МОН, Мінсім'ямолодьспорт, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації.
2007-2010 роки.

9. Включити до програм підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації педагогічних працівників інститутів післядипломної педагогічної освіти навчальні курси, лекції та практичні заняття з питань протидії торгівлі людьми.
МОН, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації.
2007 рік.

10. Продовжити видання інформаційно-освітніх матеріалів з питань профілактики торгівлі людьми та проблем соціального захисту дітей і молоді.
Мінсім'ямолодьспорт, МОН, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації.
2007-2010 роки.

11. Підвищувати рівень інформованості населення щодо засобів і методів, які використовуються торговцями людьми, шляхом організації та здійснення інформаційно-просвітницьких заходів.
Мінсім'ямолодьспорт, МВС, МОН, Мін'юст, СБУ, Мінпраці, Мінтрансзв'язку, Держкомтелерадіо, МКТ, МЗС, Адміністрація Держприкордонслужби, Держкомнацрелігій, Держпідприємництво, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації.
2007-2010 роки.

12. Запровадити навчальний курс з питань трудової міграції та протидії торгівлі людьми для працівників Державної служби зайнятості на базі Інституту підвищення кваліфікації державної служби зайнятості.
Мінпраці.
Вересень 2007 року.

13. Включити заходи з протидії торгівлі людьми до Єдиної технології обслуговування незайнятого населення.
Мінпраці.
2007 рік.

14. Запровадити рубрику "Питання, що найчастіше ставляться" на веб-порталі Державної служби зайнятості з метою запобігання торгівлі людьми з числа осіб, що мають намір виїхати за кордон для працевлаштування.
Мінпраці.
2007 рік.
15. Забезпечувати проведення інформаційно-роз'яснювальної роботи з питань зайнятості населення.
Мінпраці.
2007-2010 роки.

16. Забезпечити інформування громадян про вакансії за кордоном (у рамках двосторонніх угод).
Мінпраці, МЗС.
2007 рік.

17. Підготувати та подати Кабінетові Міністрів України пропозиції щодо внесення змін до актів законодавства з питань регулювання діяльності, пов'язаної з посередництвом у працевлаштуванні за кордоном, з метою посилення захисту прав і законних інтересів українських громадян, які виїжджають за кордон з метою працевлаштування, а також запобігання вчиненню стосовно них злочинів, пов'язаних з торгівлею людьми.
Мінпраці, Держпідприємництво, МЗС, МВС.
2007 рік.

18. Забезпечувати контроль за дотриманням суб'єктами підприємницької діяльності законодавства у сфері модельного, туристичного та розважального бізнесу, а також посередництва у працевлаштуванні за кордоном, порушення якого створює умови для торгівлі людьми, та притягнення до відповідальності винних осіб.
МВС, СБУ, МКТ, Мінпраці.
2007-2010 роки.

19. Створити цикл тематичних теле- та радіопередач, запровадити в електронних та друкованих засобах масової інформації окремі рубрики для розміщення інформаційних матеріалів про професії, що користуються попитом на вітчизняному ринку праці, а також про наслідки нелегального виїзду за кордон з метою працевлаштування.
Держкомтелерадіо, Мінсім'ямолодьспорт разом з громадськими та міжнародними організаціями.
2007-2010 роки.

20. Залучати громадські організації до створення спільних медіа-проектів, спрямованих на підвищення рівня інформованості громадян щодо запобігання і протидії торгівлі людьми.
Держкомтелерадіо, Мінсім'ямолодьспорт.
2007-2010 роки.

Надання захисту та допомоги особам, що постраждали від торгівлі людьми

21. Надавати громадянам України, що постраждали від торгівлі людьми, юридичну допомогу в поверненні додому.
МЗС, МВС, Адміністрація Держприкордонслужби разом з громадськими та міжнародними організаціями.
2007-2010 роки.

22. Сприяти працевлаштуванню та професійному навчанню громадян України, що постраждали від торгівлі людьми.
Мінпраці, МЗС, Мінсім'ямолодьспорт разом з громадськими та міжнародними організаціями.
2007-2010 роки.

23. Проводити моніторинг та узагальнення досвіду діяльності центрів реабілітації для осіб, які постраждали від торгівлі людьми, та центрів соціально-психологічної реабілітації дітей.
Мінсім'ямолодьспорт, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації разом з громадськими та міжнародними організаціями.
2007-2010 роки.

24. Висвітлювати у засобах масової інформації заходи із запобігання і протидії торгівлі людьми та надання допомоги особам, що постраждали від такого злочину.
Держкомтелерадіо, МВС, МЗС, МОН, Мінсім'ямолодьспорт, Мін'юст, СБУ, Мінпраці, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації разом з громадськими та міжнародними організаціями.
2007-2010 роки.

25. Проводити щорічний конкурс серед засобів масової інформації та неурядових організацій із створення соціальної реклами на тему протидії торгівлі людьми та надання послуг особам, що постраждали від такого злочину.
Держкомтелерадіо, Мінсім'ямолодьспорт разом з громадськими та міжнародними організаціями.
2007-2010 роки.

Міжнародне співробітництво у сфері протидії торгівлі людьми

26. Забезпечувати участь у міжнародних семінарах, засіданнях за круглим столом, конференціях і тренінгах з питань протидії торгівлі людьми та надання послуг особам, що постраждали від такого злочину.
Мінсім'ямолодьспорт, МВС, МОН, Мін'юст, СБУ, Мінпраці, Мінтрансзв'язку, Держкомтелерадіо, МКТ, МЗС, Адміністрація Держприкордонслужби, Держкомнацрелігій.
2007-2010 роки.

27. Проводити аналіз міжнародних договорів з питань співробітництва у сфері протидії транснаціональній організованій злочинності, зокрема торгівлі людьми, брати участь у міжнародних оперативно-профілактичних операціях і розслідуваннях злочинів,пов'язаних з торгівлею людьми, а також ініціювати проведення таких розслідувань.
МВС, МЗС, СБУ, Мін'юст, Адміністрація Держприкордонслужби.
2007-2010 роки.

28. Продовжувати співробітництво з Інтерполом, Європолом, Регіональним центром Південно-Східної Європейської ініціативи співробітництва у боротьбі з транснаціональною злочинністю (SECI),правоохоронними органами інших держав з питань спільної протидії торгівлі людьми, обміну інформацією про транснаціональні злочинні групи та окремих осіб, які провадять таку злочинну діяльність, а також розслідування злочинів, пов'язаних з торгівлею людьми.
МВС, СБУ, Мін'юст, МЗС, Адміністрація Держприкордонслужби.
2007-2010 роки.

29. Забезпечувати залучення міжнародних громадських організацій, благодійних фондів та іноземних засобів масової інформації до реалізації проектів, спрямованих на запобігання і протидію торгівлі людьми, розшуку осіб, які зникли за кордоном, їх реінтеграцію і реабілітацію.
Держкомтелерадіо, Мінсім'ямолодьспорт.
2007-2010 роки.

30. Розвивати співробітництво з громадськими та міжнародними організаціями і фондами, широко використовувати міжнародний досвід у запобіганні та протидії торгівлі людьми, захисті прав осіб, що постраждали від таких злочинів, розшуку осіб, які зникли за кордоном, поверненні додому та реабілітації осіб, що постраждали від торгівлі людьми.
Мінсім'ямолодьспорт, МВС, МЗС, МОН, Мін'юст, СБУ, Мінпраці, Мінтрансзв'язку, Держкомтелерадіо, МКТ, Держкомнацрелігій, Держпідприємництво, Адміністрація Держприкордонслужби, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації.
2007-2010 роки.

 

 

 

ЗАТВЕРДЖЕНО
Рішення Луганської обласної ради
від 21.03.2008 № 21/25

ОБЛАСНА ПРОГРАМА
протидії торгівлі людьми на період до 2010 року

І Визначення проблеми, на розв'язання якої спрямована Програма

Однією з проблем, що стоять перед Україною та світовою спільнотою, є торгівля людьми.
Це негативне явище може виявлятися у різних формах - від викрадення людей до їх продажу з використанням обману, шантажу чи уразливого стану особи. Жертви торгівлі людьми використовуються для примусової праці, у порнобізнесі, як донори для трансплантації тканин і органів тощо.
Предметом торгівлі людьми може бути будь-яка особа незалежно від статі і віку: чоловіки - з метою експлуатації праці, діти - з метою використання в жебрацтві, будь-які особи - для вилучення і трансплантації органів. Торгівля жінками є лише складовою частиною феномена торгівлі людьми.
Поширенню цього явища сприяють такі чинники, як підвищення мобільності населення, трудова міграція, зростання безробіття серед жінок, збільшення доступу населення до мережі Інтернет, який практично не контролюється з точки зору закону і нерідко використовується з корисливою і навіть злочинною метою.
Будучи пов'язаною із секс-індустрією і фінансовими махінаціями, торгівля людьми часто стосується інтимних сторін людського життя, впливаючи на розвиток усього суспільства, перетворюючи людину в раба.
Часто торгівля людьми розглядається як проблема боротьби зі злочинністю. Стратегія протидії полягає у цьому випадку в застосуванні кримінального покарання, розвитку міжнародної координації дій поліції й інших заходів, що дають можливість більш ефективно переслідувати злочинців.
В останні роки у зв'язку із збільшенням потоку нелегальних мігрантів і посиленням міграційних процесів у всьому світі торгівля людьми все більше ототожнюється з нелегальною міграцією. У рамках цього підходу запобігання торгівлі людьми перетворюється, таким чином, на боротьбу проти нелегальної міграції.
Крім цього, торгівля людьми розглядається і як проблема розподілу трудових ресурсів у світовому чи регіональному масштабах, у контексті трудової міграції і примусової праці. Розгляд проблеми через призму примусової праці приводить до висновку, що торгівля людьми - не що інше, як експлуатація людини, примус її до виконання тих чи інших трудових функцій. Протидія торгівлі людьми за такого підходу зводиться до створення належних умов роботи, що виключають примусову працю й експлуатацію людини.
Одним з підходів до визначення суті торгівлі людьми є моральний, який засуджує проституцію, рабство та інші форми експлуатації. З цього погляду торгівля людьми розглядається як зло, що завдає шкоди моральному здоров'ю суспільства. Дівчата 12-15 років становлять 11 % працівників секс-бізнесу, дівчата 16-17 років - 20 % . Зростає попит на хлопчиків віком від 13 років.
Найбільш незахищеними на ринку праці і соціально вразливими верствами населення є жінки і діти. Така ситуація вимагає підвищення рівня поінформованості безробітних про небезпечні ситуації, в яких можуть опинитися потенційні жертви торгівлі людьми, а також про безпечну поведінку за кордоном.
В області майже не докладається зусиль щодо підготовки і розповсюдження, показу інформаційних матеріалів із цієї проблематики. Тому розв'язання даної проблеми полягає у формуванні належної зацікавленості з боку засобів масової інформації до вирішення цього питання, а також у відпрацюванні спільних механізмів превентивної роботи шляхом виготовлення рекламних щитів, проведення прес-конференцій тощо.
Особливої уваги і посилення потребує профілактична робота в сільській місцевості, селах та селищах, оскільки саме в такій місцевості концентрується значна кількість осіб із потенційної групи ризику.

II Мета Програми
Метою Програми є:
- створення умов для протидії торгівлі людьми та пов'язаній з нею злочинній діяльності;
підвищення ефективності роботи з виявлення таких злочинів та осіб, які постраждали від торгівлі людьми, через розробку та вжиття заходів щодо створення належних соціальних та економічних умов для потенційних груп ризику.

ІІІ Аналіз факторів впливу на проблему

Сильні сторони (S) Слабкі сторони (W)
- проведення роз'яснювальної роботи серед різних категорій населення щодо наслідків нелегального виїзду за кордон;
- підвищення ефективності роботи з виявлення злочинів у сфері торгівлі людьми та осіб, що їх учиняють;
- реінтеграція осіб, постраждалих від торгівлі людьми, шляхом надання громадськими організаціями психологічної, соціально-педагогічної та юридичної допомоги особам;
- наявність фондів, розвиненої інфраструктури з підтримки осіб, постраждалих від торгівлі людьми - відсутність статистичних даних щодо кількості осіб, які виїжджають за межі України з метою працевлаштування;
- високий рівень безробіття, особливо у сільській місцевості;
- низький рівень обізнаності мешканців області щодо можливостей працевлаштування та перебування за кордоном, а також наслідків нелегального працевлаштування за кордоном;
- відсутність системи захисту осіб, потерпілих від торгівлі людьми;
- незначний розмір соціальних виплат сприяє пошуку додаткового заробітку, особливо жінками
Можливості (О) Загрози (Т)
- створення реінтеграційного центру для осіб, постраждалих від торгівлі людьми;
- збільшення кількості людей, обізнаних з питань безпечної поведінки за кордоном - відсутність мотивації у населення щодо пошуку роботи на території області та України ;
- невідповідність розміру соціальних виплат, в тому числі допомоги по безробіттю, реальним потребам населення, що недостатньо стимулює громадян до пошуку роботи та отримання нових спеціальностей;
- зростання рівня еміграції висококваліфікованих кадрів

IV Обґрунтування шляхів та засобів розв'язання проблеми, обсяги та джерела фінансування; строки та етапи виконання Програми

Проблеми, пов'язані з організацією протидії торгівлі людьми планується вирішувати шляхом:
- проведення інформаційно-розяснювальної роботи серед різних верств населення, а саме: тренінгів, семінарів, відеолекторіїв, «круглих столів»;
- видання інформаційно-методичних матеріалів за темами: «Мої правила безпеки за кордоном», «Експлуатація дитячої праці - порушення прав дитини!», «Торгівля людьми - це злочин!» тощо;

- висвітлення проблеми торгівлі людьми у засобах масової інформації;
- створення реінтеграційного центру для осіб, постраждалих від торгівлі людьми;
- розвиток співробітництва з громадськими та міжнародними організаціями, що проводять діяльність, пов′язану з протидією торгівлі людьми.

V Перелік завдань і заходів

Програмою передбачені завдання та заходи, які планується здійснити протягом 2008 - 2010 років.
Програма містить перелік таких завдань та заходів:
- проведення моніторингу з проблем протидії торгівлі людьми;
- підвищення рівня поінформованості суспільства про небезпечні ситуації, в яких можуть опинитися потенційні жертви торгівлі людьми, засоби захисту, які надаються державою і спеціальними установами, засоби карного й адміністративного впливу, здійснювані державою щодо протидії торгівлі людьми, розробку і реалізацію освітніх програм, адресованих педагогам та учням освітніх закладів, установ для дітей-сиріт, а також безробітним особам;
- проведення розяснювальної роботи серед різних верств населення за допомогою засобів масової інформації про небезпечні ситуації, в яких можуть опинитися потенційні жертви торгівлі людьми, про засоби захисту, що надаються державою і спеціальними установами;
- надання допомоги особам, які постраждали від торгівлі людьми, зокрема у поверненні додому, працевлаштуванні та професійному навчанні;
- розроблення механізму психолого-соціальної реабілітації дітей, які постраждали від торгівлі людьми;
- співробітництво з громадськими та міжнародними організаціями й фондами, що проводять діяльність, повязану з протидією торгівлі людьми;
- використання міжнародного досвіду щодо запобігання торгівлі людьми та боротьби з нею, захисту прав осіб, які постраждали від зазначеного злочину, розшуку зниклих за кордоном, їх повернення та реабілітації.

VII Організація виконання Програми

Відповідальним виконавцем Програми є управління у справах молоді та спорту облдержадміністрації.
Про хід виконання Програми відповідальний виконавець надає інформацію наступного місяця, що настає за звітним періодом:
- Головному управлінню економіки обласної державної адміністрації - щокварталу до 10 числа;
- обласній раді - щорічно у першому кварталі.

VIII Очікувані результати

Реалізація Програми дасть змогу:
- підвищити рівень інформованості населення та усвідомлення проблем торгівлі людьми і як результат - зменшити кількість людей, що стають жертвами цього злочину;
- включити до освітніх програм для дітей та молоді, зокрема тих, що навчаються у дитячих будинках і школах-інтернатах області, питання протидії торгівлі людьми з метою зменшення ризику їх потрапляння до сексуального та трудового рабства;
- підвищити кваліфікацію спеціалістів управління у справах молоді та спорту облдержадміністрації, що беруть участь у здійсненні заходів із протидії торгівлі людьми, а також у боротьбі з нею шляхом організації навчання державних службовців і представників громадських організацій;
підвищити рівень надання реабілітаційної допомоги, збільшити кількість реінтегрованих осіб шляхом посилення соціальної, юридичної, медичної та психологічної допомоги особам, що постраждали від торгівлі людьми.

ІХ Напрями діяльності та заходи Програми
І. Запобігання торгівлі людьми та боротьба з нею

1.1 Організація роботи обласної координаційної ради з питань сім'ї, гендерної рівності, демографічного розвитку та протидії торгівлі людьми.
управління у справах молоді та спорту облдержадміністрації, виконкоми міських рад міст обласного значення, райдержадміністрації,
2008 рік

1.2 Проведення щорічних міжгалузевих нарад-семінарів з питань обміну інформацією про запобігання торгівлі людьми та координації зусиль боротьби з нею
управління: у справах молоді та спорту, культури і туризму, освіти і науки облдержадміністрації, служба у справах дітей облдержадміністрації; управління МВС України в Луганській області, управління СБУ в Луганській області, Головне управління юстиції у Луганській області, Луганський прикордонний загін, виконкоми міських рад міст обласного значення, райдержадміністрації,
2008-2010 роки

1.3 Впровадження заходів соціальної та психологічної реабілітації дітей, що постраждали від торгівлі людьми
управління: у справах молоді та спорту, освіти і науки облдержадміністрації, служба у справах дітей облдержадміністрації,
2008-2010 роки

1.4 Видання інформаційно-освітніх матеріалів з питань профілактики торгівлі людьми та проблем соціального захисту дітей і молоді
управління: у справах молоді та спорту, освіти і науки облдержадміністрації, служба у справах дітей облдержадміністрації; Головне управління юстиції у Луганській області, Луганський обласний центр соціальних служб для сімї, дітей та молоді, виконкоми міських рад міст обласного значення, райдержадміністрації,
2008-2010 роки

1.5 Інформування населення щодо засобів і методів, які використовуються торговцями людьми, шляхом організації та здійснення інформаційно-просвітницьких заходів(тренінгові заняття, лекції, бесіди, відеолекторії тощо)
управління: у справах молоді та спорту, у справах преси та інформації, освіти і науки облдержадміністрації; Головне управління юстиції у Луганській області, управління МВС України в Луганській області, Луганський обласний центр зайнятості, виконкоми міських рад міст обласного значення, райдержадміністрації,
2008-2010 роки

1.6 Створення циклу тематичних теле- та радіопередач, запровадження в електронних та друкованих засобах масової інформації окремих рубрик для розміщення інформаційних матеріалів про професії, що користуються попитом на вітчизняному ринку праці, а також про наслідки нелегального виїзду за кордон з метою працевлаштування
управління у справах преси та інформації облдержадміністрації, виконкоми міських рад міст обласного значення, райдержадміністрації,
2008-2010 роки

1.7 Залучення громадських організацій до створення спільних медіа-проектів, спрямованих на підвищення рівня поінформованості громадян щодо запобігання і протидії торгівлі людьми
управління у справах молоді та спорту, преси та інформації облдержадміністрації; виконкоми міських рад міст обласного значення, райдержадміністрації,
2008-2010 роки

ІІ. Надання захисту та допомоги особам, які постраждали від торгівлі людьми

2.1 Сприяння працевлаштуванню та професійному навчанню мешканців області, постраждалих від торгівлі людьми
Луганський обласний центр зайнятості, громадські організації області,
2008-2010 роки

2.2 Висвітлення у засобах масової інформації заходів із запобігання і протидії торгівлі людьми та надання допомоги особам, які постраждали від такого злочину
управління у справах преси та інформації облдержадміністрації, Головне управління юстиції у Луганській області, управління МВС України в Луганській області, управління СБУ в Луганській області, Луганський обласний центр зайнятості, виконкоми міських рад міст обласного значення, райдержадміністрації, громадські організації
2008 -2010 роки

ІІІ. Міжнародне співробітництво у сфері протидії торгівлі людьми
3.1 Участь у міжнародних семінарах, засіданнях «круглого столу», конференціях і тренінгах з питань протидії торгівлі людьми та надання послуг особам, що постраждали від такого злочину
управління: освіти і науки, у справах преси та інформації, у справах молоді та спорту, культури і туризму облдержадміністрації, управління МВС України в Луганській області, Луганський прикордонний загін, Головне управління юстиції у Луганській області, Луганський обласний центр зайнятості,
2008-2010 роки

3.2 Залучення міжнародних громадських організацій, благодійних фондів до реалізації проектів, спрямованих на запобігання і протидію торгівлі людьми, розшуку осіб, які зникли за кордоном, їх реінтеграцію і реабілітацію
управління: у справах молоді та спорту, освіти і науки облдержадміністрації; Луганський обласний центр зайнятості, виконкоми міських рад міст обласного значення, райдержадміністрації, громадські організації,
2008-2010 роки

3.3 Розвиток співробітництва з громадськими та міжнародними організаціями і фондами, використання міжнародного досвіду у запобіганні та протидії торгівлі людьми, захисті прав осіб, що постраждали від таких злочинів, розшуку осіб, які зникли за кордоном, поверненні додому та реабілітації осіб, що постраждали від торгівлі людьми
управління: у справах молоді та спорту, освіти і науки, у справах преси та інформації облдержадміністрації, управління МВС України в Луганській області, управління СБУ в Луганській області, Луганський прикордонний загін, Головне управління юстиції у Луганській області, Луганський обласний центр зайнятості, виконкоми міських рад міст обласного значення, райдержадміністрації
2008-2010 роки
ЛІТЕРАТУРА

1. Соціальна профілактика торгівлі людьми: Навчально - методичний посібник/ За ред.. К.Б.Левченко, І.М.Трубавіної .- К.: ТОВ. «Агентство «Україна», 2007
2. Власов П.О. Запобігання торгівлі людьми, 2002.
3. Соціальна робота з попередження допомоги потерпілим - навчальне видання / За ред.. М.М.Ілляш, Т.М.Тележенко. - Київ, 2001.
4. Соціальний аналіз основних чінників торгівлі людьми: реальна ситуація та шляхи запобіганн. - К.: Державний ін.-т проблем сім'ї та молоді, 2003.
5. Запобігання торгівлі людьми: Навч. - метод. Посібник/ Вид. третє, доп. і виправ. - Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр.. справа, 2001
6. Луценко Є., Матіяшек Л., Сканлан Ш., Шваб І. Торгівля людьми в Україні: оцінка заходів, спрямованих на протидію.- Київ, 2004.
7. Федькович Г.В. Варто знати. Захист прав та інтересів постраждалих від торгівлі людьми. Київ, 2006.
8. Збірка матеріалів з питань боротьби з торгівлею жінками та дітьми / підготовлено відділом Радника з юридичних питань Посольства США в Україні. К., 2000.
9. Стандартні принципи прав людини по відношенню до осіб, які потерпіли від міжнародної торгівлі людьми // Посібник по наданню допомоги потерпілим від торгівлі людьми. - Київ-Харків, 1999.
10. Лакіза-Сачук Н., Левченко К, Коцан Н., Ратушний С. та інші. Запобігання контрабанді жінок з України: Українська інформаційна кампанія / Звіт про соціологічне дослідження. - Міжнародна Організація з Міграції. 1998.
11. Закон України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю в Україні»//Нормативноправове забезпечення діяльності центрів соціальних служб для молоді. - К.: ДЦССМ, 2002.
12. Фирсов С.В., Студенова Е.Г. Теория социальной работы. - М.: «ВЛАДОС» - МГСУ, 2001.
13. Капська А.Й., Безпалько О.В., Вайнола Р.Х. Актуальні проблеми соціально - педагогічної роботи (модульний курс дистанційного навчання). - К.: ДЦССМ,2002.
14. Понятійно - термінологічний словник з соціальної роботи /За ред. І.В.Козубовської, І.І.Миговича. - Ужгород: УжНУ «Мистецька лінія», 2001.
15. Левченко К., Шваб І. Визначення статусу «особа, потерпіла від торгівлі людьми» //Вісник Національного університету внутрішніх справ. 2004.- № 14.
16. Противодействие торговле людьми: Учебное пособие. - А.М. Бандурка, В.Н. Куц (руководитель авт. коллектива), Е.Б.Левченко и др.; Под общей ред. Акад. АПрНУ А.М.Бандурки. - Харьков: Консум, 2003.
17. Как организовать работу телефона доверия по предотвращению торговли людьми./Издание второе, перераб. и доп./Коллектив авторов. Общ. Ред. и составление Левченко Е.Б.- К.: «Юрисконсульт», 2006.
18. Социальная работа по предупреждению торговли людьми и оказанию помощи потерпевшим/ Е.Б.Левченко, И.Н.Трубавина, Т.О.Дорошок и др.-К.: Украинский институт социальных исследований, 2001.
19. Торгівля людьми в Україні : оцінка заходів, спрямованих на протидію. -Київ, 2004.
20. Права людини в Україні - 2006. Доповідь правозахисних організацій / За ред. Є. Заха-рова, І. Рапп, В. Яворського. Худож.-оформлювач Б. Захаров / Українська Гельсінська спілка з прав людини, Харківська правозахисна група. - Харків: Права людини, 2007.